Щедрий вечір добрим людям!

13 січня напередодні "старого" Нового року відзначають Щедрий вечір!

Як і на Святвечір, на стіл ставлять теж 12 страв, варять другу щедру кутю, заправлену смальцем.

Раніше на стіл ставили книші й калачі та запалювали одну або три свічки. Господар сідав за гіркою з пирогів, щоб його не було видно й приказував: "Аби й надалі ви мене так не бачили" (Тобто із-за миски з великою кількістю хлібної випічки, що символізувало достаток і щедрий урожай). Пиріжки роздавали членам родини, піднімали чарки за здоров'я близьких і рідних та бажали Царства небесного померлим (бо ще блукали тут душі покійних, які ставали охоронцями нив і полів, щоб сприяти урожаю та приплоду).

Того ж вечора господар, взявши сокиру, перевесла й кутю, обходив домашніх тварин, пасіку й сад, благословляючи своє господарство (обухом сокири тричі вдаряв по деревах і погрожував їх зрубати, якщо не будуть плодоносити). Дівчата, як і на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили різноманітні гадання й ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в заборі, якщо парне число то на одруження і т.п.).

Досвідчені господарі примічали погоду: морозно і сніжно - на здоров'я людей і худоби, на урожай хліба, а тепло й без снігу - навпаки. Зоряне небо - добре будуть нестись кури, вродять гриби й горох. Густий іній - добрі зернові й мед і т.п.

Цей день також називають Меланки або Маланки.

Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибокі прадавні коріння і сягає ще кам'яного віку (неоліту). Бо на західноукраїнських землях Маланка супроводжувалась цікавим театралізованим дійством. Ватаги молоді ділилися на військових персонажів ("стражу") та звіроподібних ("диганію"). Відповідні маски виготовлялися вдома і передавалися у спадок.

Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця. Вважалося, що на Щедрий вечір "Щедрий Бог" -Сонце сходить до українських осель і щоб сприяти цьому - а значить добробуту й щедрості, провадилась вказана містерія свята. Саме сезонність пір природи та аграрної діяльності людей проявлялась в ритуальному пісні-танці "кози", яку водив "дід". Символи "умирання" і "воскресіння", проявлялись в тому, що "коза" падала, завмирала, а потім оживала, танцювала й вибрикувала.

14.01. відзначають Новий рік (т.з. "старий" або церковний).

Християни в цей день вшановували найменування Христа іменем Ісус (що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св. Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.), якого вважали покровителем землеробства. Тому основною обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із відповідними примовляннями.

З самого ранку хлопці (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички і кишені зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!… На щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом.

Годилося також в цей день віншувати Василів. А, загалом, це свято проводили благоговійно з церковними або домашніми молитвами, уникали сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!.

На щастя, на здоров'я, на нове літо!

Роди, Боже, жито й пшеницю й всяку пашницю.

Та будьте здорові і з Новим Роком і з Василем!