Виховання та психологічна підтримка ВІЛ-інфікованих дітей

ВІЛ-інфекція створює багато різних психосоціальних проблем. У закритому дитячому колективі для ВІЛ-інфікованих дітей доцільно залучати до роботи з дітьми психолога або лікаря-психолога.

ВІЛ-інфіковані діти-сироти та позбавлені батьківського піклування складають особливо вразливу групу, і їхнє благополуччя цілком залежить від якості догляду та виховання в установах державної опіки. Персонал повинен всіляко сприяти повноцінному психоемоційному та фізичному розвитку дітей.

Дітям перших п'яти років життя дуже важливі фізичні та емоційні контакти з дорослими (ласкаві, спокійні рухи рук при сповиванні, перевдяганні, масаж, фізкультура). Дитина повинна чути звернену до неї спокійну лагідну мову.

Особливе значення для нормального психоемоційного розвитку дитини мають іграшки, які повинні бути яскравими, кольоровими. Підбираючи іграшки, дуже важливо стежити, щоб вони легко милися і були безпечними для дитини, відповідати віку дитини, були досить міцними, дозволеними МОЗ України для дітей. Необхідно приділяти спеціальний час для того, щоб показувати дитині кольорові зображення людей і тварин, читати та розповідати казки, співати.

Виховання гігієнічних навичок

Дотримання гігієнічних навичок є важливою складовою підтримки здоров'я дітей при ВІЛ-інфекції. Необхідно часто мити руки дитині та привчати її робити це самостійно з раннього віку. З однорічного віку дитині варто чистити зуби, а потім необхідно навчити цьому її саму. ВІЛ-інфікованих дітей варто привчити користуватися індивідуальними засобами гігієни, мочалкою, зубною щіткою, гребінцем, ножицями для стрижки нігтів; забороняти використовувати предмети гігієни інших людей.

Спілкування з іншими дітьми

Побутові контакти з ВІЛ-інфікованою дитиною безпечні, тому така дитина повинна брати участь у спільних іграх з іншими дітьми. Діти можуть використовувати ті самі іграшки, книги, олівці, спортивний інвентар. Необхідно навчити дитину безпечному поводженню (не кусати, не дряпати дітей, обережно користуватися гострими предметами, що ріжуть).

Психологічна підтримка дитини при госпіталізації

Госпіталізація є серйозним стресом для дитини. Емоційні страждання часто збільшують фізичний біль і нездужання. Щоб полегшити дитині перебування в стаціонарі, їй необхідно доступно пояснити, з якою метою її направлено до лікарні, які процедури будуть проводитись, як змінюватиметься її стан. Необхідно установити атмосферу довіри між дитиною та медичним персоналом. Не можна лякати дитину медичними працівниками та маніпуляціями.

У дитячому відділенні повинна бути ігрова кімната з іграшками та різними іграми, де діти можуть відволікатися від медичних процедур, що покращує самопочуття хворого. Діти можуть взяти з собою в лікарню улюблену іграшку - це допоможе хворому відчувати тісний зв'язок з домівкою і надає підтримку в період, коли йому важко, дозволяє зменшити відчуття самотності.

Організація ігор, конкурсів допомагає дитині розкритися по-іншому. У дитині закладена величезна тяга до усього нового, цікавого. Діти дуже швидко переключаються. Їм набагато легше перенести саму неприємну процедуру, коли вони знають, що після цього буде щось цікаве, що захоплює. Необхідно використовувати всі можливості для зменшення болю при проведенні медичних процедур. Для дитини дуже важливо знати, що перебування в лікарні - це тимчасова міра.

Протягом життя ВІЛ-інфікована дитина має часто вживати різні ліки - таблетки, капсули, суспензії, мікстури. Персонал, що доглядає за дитиною, повинний навчити її ставитися до прийому ліків як до життєвої необхідності. Починаючи з 2 - 3-літнього віку, слід навчати дитину ковтати таблетки та капсули. При цьому варто попереджати про неприпустимість приймати ліки без дозволу і вказівки дорослих, а також пригощати ліками інших дітей.

Розмова з дитиною на тему ВІЛ-інфікування

Підходячи до цієї дуже важкої розмови, необхідно враховувати багато аспектів, у тому числі вік дитини, шлях інфікування і т. д. У будь-якому випадку ця розмова повинна відбутися тільки тоді, коли дитина до цього готова, краще після п'яти років. При зараженні від матері під час відвідування лікарів, перебуванні в стаціонарі, здачі аналізів дитина може сама довідатися про назву своєї хвороби. Маленьких дітей варто знайомити з хворобою поступово, маленькими порціями інформації. Це можуть бути короткі прості відповіді на безліч неминуче виникаючих у дитини питань, пов'язаних зі станом здоров'я та необхідністю виконувати призначення лікаря.

Старші діти вже можуть зрозуміти більше. Дуже важливо правильно побудувати процес подання інформації дитині та давати чесні відповіді на її питання. Якщо дитина одержує неповну інформацію від своїх близьких, вона може одержати перекручену інформацію в якомусь іншому місці. При цьому виникне атмосфера недовіри, перебороти яку буде надзвичайно важко.

ВІЛ-інфікована дитина, діагноз якої приховується, може страждати від самотності та, як наслідок, від страху і сорому. Діти середнього віку, що тяготяться вантажем таємниці ВІЛ-інфікування, можуть мати проблеми, пов'язані з труднощами засипання, відчуженістю від друзів і родини або депресією, жорстокістю, апатією.

Навіть діти молодшого віку можуть випробувати ті ж труднощі, що і більш старші діти. Завдання батьків і персоналу, що доглядає за дітьми, вчасно помітити ці зміни поведінки дитини та постаратися допомогти їй.

Підлітки, у яких нещодавно діагностовано ВІЛ-інфекцію, звичайно відчувають ті ж самі емоції, що й дорослі люди в подібній ситуації - розчарування, страх, гіркоту, депресію, сором. У той же час діти цієї вікової групи та підлітки можуть демонструвати деякі елементи поведінки, властиві дітям молодшого віку. Для них важливими є питання: "Що мене очікує? Чи прийдеться мені часто відвідувати лікаря і лягати в лікарню? Яким чином ВІЛ-інфекція вплине на мої взаємини з родичами, друзями, учнями з моєї школи? Чи можу я якось запобігти передачі ВІЛ іншим?"

Дуже важливо, щоб підтримку підлітку зробив професійний консультант-психолог. Розмову з підлітком варто вести у відкритій і дружній манері, щоб зменшити страх дитини бути відкинутою родиною, друзями, школою. З дитиною необхідно обговорити коло людей, яким слід говорити про діагноз ВІЛ-інфекції.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАКАЗ N 448 29.11.2002

м.Київ

Про затвердження методичних рекомендацій "Організація медичної допомоги та догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах"

//www.moz.gov.ua/ua/main/docs/?docID=6196