«Снежная королева» тает

Рік тому Світлана та Дмитро побачили десятимісячну Кіру, побачили її перелякані відчужені «вовчі» очі, побачили – і полюбили. Ні, це не була любов з першого погляду, скоріше симпатія, але дівчинку відпускати від себе вони вже не хотіли.

«Ми одружилися давно, – розповідає Світлана. – Кілька років намагалися народити власну дитину, але не виходило. Лікувалися… З часом прийшло розуміння того, наскільки важливими є діти. Я почала задумуватися про усиновлення, та боялася, що чоловік не підтримає цю ідею. Потім ми стали волонтерами, допомагали дітям-сиротам. Якось сказала Дімі: «А давай просто сходимо в службу у справах дітей і дізнаємося, які документи треба збирати для отримання статусу кандидата в усиновителі». Він відповів: «Ну, давай». Дізналися. Тоді я знову пропоную: «Давай зберемо документи, просто зберемо, а там побачимо». Десь через місяць пакет документів був готовий. Коли подавали заяву, треба було вказати вік і стать дитини, яку б ми хотіли. Вік написали: від 0 до 3 років. А от запропонують нам хлопчика чи дівчинку – байдуже.

Через деякий час нам подзвонили зі служби, сказали, що з’явилася маленька дівчинка, запропонували приїхати й подивитися на неї. Перед тим, як поїхати, ми з чоловіком обговорювали: раптом у дитини виявиться серйозний діагноз? Я боялася: «А якщо ВІЛ?» На це Діма відповів: «Ну, багато людей живуть з ВІЛ…»

Приїхали, подивилися, дівчинка нам сподобалася. Та ми її й не вибирали. У будь-якому разі взяли б. Показали – значить, наша.

На щастя, у Кіри не було надто серйозних діагнозів. Деякі з них не підтвердилися, але багато треба було докласти зусиль, щоб донечка почала розвиватися швидше, оскільки в десять місяців вона виглядала на п’ять. Педіатри, психологи, масажисти працювати з Кірою досить довго. Пішла вона аж у півтора року. Світлана та Дмитро зіткнулися ще з одною проблемою: донечка заколисувала себе, швидко перевертаючись із боку на бік, так, що аж кров ішла з носа. Багато діток, які не отримували материнської любові та уваги, компенсують їх у такий спосіб.

«Зараз наша Кірочка вже розуміє, де свої, а де чужі, – продовжує Світлана. – Раніше вона йшла на руки до всіх, хоч інтересу ні до кого не виявляла. Зараз же розуміє, де мама й тато, а де чужі тьоті й дяді. Рік тому вона всього боялася: шуму, людей. Її не можна було ні обійняти, ні поцілувати – тепер наша «Снігова королева» тане.

Із донечкою чоловік налагодив контакт навіть швидше, ніж я. Спочатку вона довго вивчала його, адже чоловіків у будинку дитини не бачила. Зараз же тато – найкращий! Діма каже, що з появою Кіри він відчуває себе молодшим років на десять, з’явилося ще більше сил, енергії. Після роботи він біжить додому, миє руки – і до неї. Мені для того, аби повністю усвідомити, що Кіра – наша донька, знадобилося два – три місяці. Як тільки вона з’явилася, я не могла називати себе мамою, постійно виривалося: «Тьотя тебе погодує, тьотя тебе покладе спати».

Звертатися до чоловіка, називаючи його «па», Кіра почала раніше, ніж до мене. Та, очевидно, доня думала, що «па» і «ма» – це наші імена. І лише місяців два – три тому вони прозвучали якось по-іншому, усвідомлено. Коли Кіра злиться, називає нас по іменах, а коли в неї хороший настрій – «мамі» й «папі».

З бабусями Кіра також швидко знайшла спільну мову. Чоловікова мама – жінка у віці, часто щось болить, але коли вона в нас, грається з дитиною, зовсім не хворіє. І на плечах бабуся Кіру носить, і халабуди будують… Одним словом – улюблениця! Хоча ми її намагаємося не балувати, у всьому міру знаємо.

У Кіри є ще один друг – наш мопс. Попервах донька дуже боялася песика, адже тварина для неї була дивиною. Била бідну Мулю, штовхала, могла в неї чимось запустити. Зараз же тільки прокинеться, зве: «Му-у-льо!» Гуляє з нею, тримаючи за поводок. Любов…»

Кіру вже почали водити в дитячий садок, по кілька годин на день, і мама завжди поряд. Бути в колі дітей Кірі подобається, більше вона зараз тягнеться до дівчаток. Але поки їм трішки важко, адже режим садочка не співпадає з їхнім режимом.

Світлана розповідає доньці про те, що відбувається навколо, пояснює абсолютно все: як треба вітатися, як знайомитися, як спілкуватися з дітками. Дуже важливо зараз навчити її правильно поводитися в колективі, ділитися.

Можливо, скоро в Кіри з’явиться сестричка. Подружжя вже готує документи на усиновлення ще однієї дівчинки. Світлана та Дмитро мріють про старшу донечку, яка б стала подругою і для Кіри, і для батьків. Хочуть наповнити життя ще однієї дитини позитивом, навчити любити, дати зрозуміти, що світ – добрий.

Ми щиро вболіваємо за цю родину й зичимо їм сімейного благополуччя та щасливого дитячого сміху в домі!

Статья любезно предоставлена сайтом //www.sirotstvy.net/