Усыновленные – значит родные!

«Якщо ви всиновлюєте дитину, маєте забути, що вона не вами народжена. Малюк повинен стати рідним. А для цього йому краще нічого не знати про своє минуле», – ділиться переконаннями Катерина (імена в розповіді змінені) з Сімферополя. Але, незважаючи на те, що вони з чоловіком Артемом зберігають таємницю всиновлення, жінка поділилася з нами своєю історією.

П’ять років вони жили у шлюбі. За станом здоров’я мати дітей не могли, але дуже хотіли. Саме тому рішення про усиновлення маленького хлопчика не викликало в подружжя ніяких суперечок. Катя запропонувала – Артем підтримав.

Вони звернулися в службу у справах дітей, де їм запропонували подивитися малюка в Будинку дитини. Хлопчику було лише два місяці. Такий маленький, беззахисний… Тато й мама зробили все можливе, аби забрати синочка додому якнайшвидше. І їм це вдалося: уже через два тижні після першої зустрічі з батьками Тарасик опинився в рідній оселі. Його зігріли любов’ю й турботою, особливо раділа внуку бабуся.

Минуло 7 років… За цей час хлопчик виріс, завдяки старанням рідних майже повністю подолав уроджену патологію. Зараз він уже третьокласник. Тато й мама мріяли, щоб Тарасик мав сестричку, тому зважилися на ще одне усиновлення.

«Процес другого усиновлення видався надзвичайно складним, – розповідає Катерина. – Чесно кажучи, якби ми так сильно не хотіли мати донечку, можливо, залишили б цю ідею. Неприємно, коли вставляють палиці в колеса. Треба мати велику силу волі, щоб це витримати. Спочатку нам говорили, що маленьких дітей в області нема. Але ж у Будинку дитини безліч немовлят!.. Чиновники розповідають, що процедура усиновлення спрощена, а насправді... Більше року ми шукали дитину й займалися оформленням документів. І от нарешті чотиримісячна Маринка була вдома.

Ми хотіли, аби у старшого сина навіть не виникло підозр, що сестричка, народжена не нами. У нас це вийшло. Просто не хочемо травмувати дітей. Навіщо їм знати правду? Адже усиновлені – значить рідні».

Майбутнім батькам Катерина радить запастися терпінням, бути готовим до різних перипетій на шляху до всиновлення.

Як бачимо, скільки людей – стільки думок. Кожна історія не схожа на іншу, але їх об’єднує найважливіше: щасливі діти й щасливі батьки в щасливих родинах!

Статья любезно предоставлена сайтом //sirotstvy.net