Сироти та ті, хто позбавлений батьківської турботи, за законом мають право на житло
- Автор
- Дата публикации
Втім, і досі в Україні багатьом випускникам інтернатів доводиться йти в нікуди і роками скитатися гуртожитками. В Києві ситуація трохи ліпша. Проте в кожному районі столиці на квартирній черзі зареєстровано 12-15 таких юнаків і дівчат. А відтак, як волають сердобольні громадські активісти й деякі політики, чому б не забезпечити сиріт житлом, наростивши обсяги соціального будівництва. Скажімо, звести багатоповерхівку, де розмістити всіх випускників інтернатів, які того потребують. Хоча, звісно, таке рішення дещо штучне і незручне для самих же хлопців та дівчат. Київський міський голова Олександр Омельченко взяв це питання на особистий контроль, поцікавившись в управлінців, чи потрібен резерв нових квартир (для сиріт) і що сталося з попередньо виділеними містом? Адже, за словами Олександра Олександровича, щороку для випускників інтернатів Київ надає близько десяти-дванадцяти помешкань. Тож столичний мер доручив перевірити, як використовується це житло.
Як повідомив начальник Головного столичного управління у справах сім’ї та молоді Олександр Кулик, за два місяці усі згадані квартири оглянула спеціальна комісія, до якої входили представники правоохоронних органів. Як з’ясувалося, у 192 помешканнях проживають родичі сиріт, у 161 — батьки (позбавлені прав або ж такі, що за станом здоров’я передали синів і доньок на виховання у державні установи). Дев’ятнадцять квартир постійно зачинені, тож, скоріше за все, стоять пусткою і чекають на своїх господарів. Є й такий будинок, де нещодавно сталася пожежа, тож оселі непридатні для проживання. Проте з’ясувалися і не дуже законні факти. Приміром, у десяти квартирах проживають незареєстровані там особи. Дев’ять приміщень здають в оренду ЖЕКи, ще два — інтернати. До того ж, житлові контори, трапляється, так розпоряджаються власністю інтернатівців, що ті, завершивши навчання, не можуть одразу виселити квартирантів. Звісно, врешті-решт сирота може законно повернутися додому. Хоча, буває, доводиться звертатися до районних органів опіки та депутатів Київради, аби захистити свої права. Значно гірше тим підліткам, котрі взагалі ніде не зареєстровані. Така доля в усіх дітей, що були підкинуті чи знайдені на вулиці. Та без житла залишаються ще й ті інтернатівці, яких батьки усілякими правдами і неправдами виписали з рідної домівки. Хтось із таких родичів насолоджується відвойованою у рідних чад територією. Їх хоча б реально закликати до юридичної відповідальності. Чимало й таких, хто, увівши в оману опікунську раду, продають квартири і їдуть з міста. Надалі відшукати їхні сліди майже неможливо. А жити дітям, яких обікрали рідні тати й мами, десь все одно треба.
За інформацією Головного управління у справах сім’ї та молоді, з 97 випускників інтернатів 2005 року, що позбавлені батьківської опіки або ж осиротіли, сімнадцять не мають своєї домівки. Вони поставлені районною владою у чергу на пільгові квартири, а поки що отримали місця у гуртожитках професійних ліцеїв, училищ та вузів. Серед тих, хто нині зростає у київських сиротинцях, поки що не забезпечений житлом кожен четвертий, тобто 125 вихованців. У 2006 році у доросле життя з трьох київських інтернатів та одного дитбудинку вийдуть дев’яносто підлітків, серед яких третина поки що не має квартир. Нині на пільговій черзі зареєстровано лише десятеро з тридцяти...