Cирітство як наслідок трудової еміграції

Українському суспільству ще належить осмислити феномен явища сирітства внаслідок трудової еміграції, вивчити його, щоб можна було надати ту допомогу покинутим дітям, якої вони насправді потребують. На цьому наголосила у своєму виступі на круглому столі "Новітня еміграція: проблеми соціального і національного сирітства" , який відбувся 10 грудня в Києві, Директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту Людмила Волинець.

Захід, ініційований Міжнародним інститутом освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» та Фондом «Open Ukraine», мав на меті привернути увагу представників владних структур, громадських організацій, народних депутатів, науковців, педагогів, журналістів до проблеми соціального сирітства як негативного наслідку трудової міграції українців.

Дискусія між учасниками засвідчила, що явище соціального сирітства, зумовленого «четвертою хвилею» української еміграції, багатоаспектне, і суспільство тільки починає усвідомлювати весь спектр проблем, пов’язаних з ним. Складана соціально-економічна ситуація в країні поставила багатьох громадян перед вибором: погодитися на матеріальні нестатки і займатися вихованням власних дітей, або забезпечити їх грошима ціною відмови у батьківському теплі та піклуванні. Внаслідок цього тисячі українських дітей залишаються жити з бабусями та дідусями, а часто навіть чужими для них людьми, що позначається на їх психоемоційному стані, впливає на формування особистості тощо.

Як зазначила Директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Людмила Волинець, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту почало вивчати питання соціального сирітства, що виникає через трудову еміграцію, ще три роки тому. Як правило, емігранти залишають дітей, старших 10 років, не всі сім’ї емігрантів готові відкрито обговорювати ці питання зі сторонніми, а діти емігрантів часто страждають від феномену раннього збагачення. Людмила Волинець зазначила, що шляхом внесення змін до Цивільного, Цивільно-процесуального та Сімейного кодексів можна визнати залишених емігрантами дітей соціальними сиротами, визначити їм матеріальну допомогу. Однак це не означає, що проблему буде розв’язано, вона набагато глибша, а ці діти часто потребують не так фінансової підтримки, як батьківського виховання, уваги і турботи.

У виступах учасників круглого столу також зазначалося, що розв’язання проблеми відповідальності за виховання дитини варто розглядати в трикутнику «держава, сім’я, громада», не можна вважати батьків-емігрантів жертвами ситуації, оскільки відповідальність за виховання дітей є їх конституційним обов’язком, а отже, йдеться про зміну моральних пріоритетів, коли виховання дітей приноситься в жертву матеріальному благополуччю. Йшлося також про те, що соціальне сирітство, зумовлене трудовою еміграцією, не є винятково українською проблемою – через нього пройшли інші країни, досвід яких у подоланні проблеми варто б вивчати й Україні.

Учасники заходу були одностайні в тому, що проблему слід розв’язувати комплексно, об’єднуючи зусилля всіх – і держави, і батьків, і громади.

За намірами організаторів, круглий стіл в Києві започаткує низку заходів, які будуть продовжені у різних містах України, щоб привернути більше уваги до явища сирітства як наслідку трудової еміграції, виробити рекомендації для органів законодавчої та виконавчої влад з цієї теми.

В рамках заходу також було презентовано збірку творів дітей – учасників міжнародного конкурсу «Діти емігрантів про себе», яка складається з творів та малюнків 156 дітей, чиї батьки виїхали за кордон на заробітки, та виставку мистецького плакату студентської молоді «Щедре українське серце – Україні і світу!». Перед учасниками круглого столу виступила одна з авторів збірки – 17-річна Оксана Міщук з Хмельниччини, яка вже 8 років бачить маму один раз на рік, коли та приїжджає з Італії у відпустку.