Інсценізація казок Інсценізація за мотивами народної казки

Ведучий:

Не часто в нашій Україні

Бува, щоб ріпку хтось садив...

Але було... В одній хатині

Дідусь Панас з сім”єю жив.

Раз навесні, коли берізки

Пухкі сережки одягли,

Коли дрібні зелені бризки

Так рясно на гілля лягли,

Дід порався в своїм садочку,

Доріжки чистив, тин ладнав,

Скопав землицю на горбочку,

Що посадити тут – не знав.

І раптом вибігла Ганнуся,

Набрати думала води...

Підбігла, лащиться:”Дідусю,

Ти мені ріпку посади!”

І посадив...

Ходив щоранку поливати,

Глядів, щоб півник не стоптав.

Бур’ян зривав, щоб їй зростати,

Ретельно ріпку доглядав.

А українські землі – диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива,

„Хороша ріпка!” – каже дід.

Блищить на сонці чепурненька,

Як мед, не скласти їй ціни,

Тугенька, жовта, величенька.

А висоти!

А ширини!

Танок сонячних промінчиків: „гріють ріпку”

Дід довго нею милувався,

І знав, що він досяг мети.

Хоч шкодував, і хоч вагався,

Та все ж сказав:”Пора тягти!”

На другий день зібрався зранку,

Неначе десь на свято йшов,

Надів сорочку-вишиванку,

До ріпки стиха підійшов.

До неї чемно привітався,

Примірявся і так, і сяк.

Але ж... як тільки не старався,

А витягти не міг ніяк.

Дід:

Гей, жінко, нумо вийди з хати,

Покинь всі справи хоч на мить.

Біжи мені допомагати,

Бо ріпка глибоко сидить.

Баба:

Ти кликав, діду?

Я хутенько,

Усе покинула й біжу.

Ця ріпка й справді величенька,

Давай тобі допоможу.

Ведучий:

Бабця - за діда, дід – за ріпку,

Разом щосили потягли...

Вона ж сидить в землиці кріпко –

Так витягти і не змогли.

Баба:

Онучко, чуєшь? Йди скоренько!

Де ти там граєшься? Давай!

Засіла ріпка глибоченько,

Її тягти допомагай!

Ведучий:

Дівча – за бабцю,

Та – за діда,

А дід – за ріпку,

Й потягли...

Не подає красуня й виду.

Так витягти і не змогли.

Онучка:

Сірко!

Біжи сюди, собачко!

Чіпляйсь за мене,

В ряд ставай!

Разом і витягнем, побачиш.

Ти тільки нам допомагай.

Ведучий:

Сірко – за внучку,

Та – за бабу,

Бабуня діда обійма,

Той тягне...

Та виходить слабо,

І успіху ніяк нема.

Сірко:

Гей, кицько, глянь, усі при ділі.

Не гай часу, сюди біжи!

Що розляглася в тому зіллі?

Ти краще нам допоможи.

Ведучий:

Киця - за собачку,

Той за онучку зачепивсь,

Вона – за бабу, та – за діда,

А дід за ріпку ухопивсь.

Дід тягне обома руками,

Командує:”Тягніть! Тягніть!”

Сам сперся обома ногами...

А ріпка смирненько сидить!

Лоби в усіх уже намокли,

Сміється сонечко згори,

А мишеня блиснуло оком

І хвацько вилізло з нори.

Миша:

Без мене тут не буде діла,

Це знає навіть дід Панас.

Буває, що великій силі

Бракує трішечки підчас.

Кіт:

Ти краще, мишко, не хвалися.

Підходь хутчіш, за хвіст бери,

Гарненько ніжками зіприся,

Повітря в груди набери...

Ведучий:

І тянуть всі:

Мишка – за кицю,

Кицюня – хвостик у Сірка,

Сірко – онуччину спідницю,

А та – бабуні фартуха.

Бабуня держить чоловіка,

Піт виступає на чолі,

Дід тягне ріпку, цупить, смика...

І.... ріпку витягли з землі!

Коріннячко у жовтій глині,

Така блискуча і гладка...

Всі впали і лежать на спині,

Проте ніхто не наріка.

Сусіди вибігли із хати,

Ото вже галасу було!...

Дідусь усіх став пригощати,

Наїлося усе село!

М.Могила. З живого джерела. К.:1997