Голодний Святвечір. Хрещення Господнє (18 - 19 січня)

Хрещенський Святвечір наступає 18 січня.

У цей день за традицією готують останню кутю різдвяно-новорічних свят. Ця кутя називається “голодною”, бо з цієї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди постували, тобто не їли.

Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви – смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Рештки від вечері виносили курям. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, "щоб хліб родився".

На Голодний Святвечір водили “Меланку”, здебільшого дівчата, хоч у деяких регіонах України робили це парубки.

Дівчата ворожили: збирали після вечері ложки зі столу, сідали на поріг і стукали ними: звідки собаки загавкають у той бік заміж піде. Пізно ввечері діти вибігали на вулицю, гримали в ворота, тин, причілкову стіну й кричали: «Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, йди на базар! Паляниці — лишайтесь на полиці!».

З голодною кутею пов’язаний обряд “закликання морозу”. Господар набирав ложку куті, підходив до вікна і тричі говорив: “Морозе, йди до нас куті їсти!” Після паузи ще раз звертався:“Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!”

Ввечері в церкві освячується вечірня вода. Раніше господар, повернувшись додому, наливав у миску свяченої води й кількома засушеними васильками, мов кропилом, скроплював усі приміщення, реманент, вулики, колодязь. За ним ішов син з пирогом, малював крейдою хрестики на стінах, дверях, вікнах усіх будівель і за кожним разом відкушував пирога. Цей магічний обряд покликаний оберегти садибу від нечистої сили й хвороби, в ньому язичницьке обожнювання води, віра в її добру силу.

У цей час, казали, небо розкривається а тварини опівночі розмовляють людською мовою, але підслуховувати їх великий гріх.

19 січня святкують Святе Богоявлення, Хрещення Господа, яке в народі ще називають Водохреща або Йордан.

Хрещення Господнє (Богоявлення) (грец. Θεοφάνια - богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Народні назви свята - Йорда́на (або Ордана), Водохреща.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.

В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.

Це третє і завершальне велике свято.

Після Водохреща розпочинається новий весільний сезон, що триває до Великого посту.

Наступного дня після Водохреща, 20 січня – святкували день Івана Хрестителя (Івана Предтечі).

На Івана Предтечі до роботи ще не приступали, а лише починали готуватися до трудових буднів. Вранці селяни роздавали худобі разом із соломою рештки хліба і солі, що лежали на покуті від "багатої куті", – "аби скотина плідна була". Сіно (солому), яке в період святок в оселі лишалось, ховали під стоги, що, за народним повір'ям, повинно було захистити їх від мишей. Його клали також під квочки, – "щоб курчата велися". Найбільш нетерплячі жінки вносили до хати гребені, мички, елементи ткацького станка, але роботи не починали, – "бо ще гріх".

Наступного дня починалися вже справжні трудові будні. Жінки і дівчата пряли, ткали, вишивали, чоловіки – молотили, заготовляли дрова, ремонтували і майстрували знаряддя праці і т. п. Хоча весну треба було чекати ще досить довго, але подумки селянин був уже на ниві чи полонині.

Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози.

Коли риба табунами ходить – на рої добре.

На Водохрещі день теплий – буде хліб темний.

Якщо пасмурно – хліба буде вдосталь.

Іде лапатий сніг — на врожай.

Якщо пасмурно — хліба буде вдосталь.

Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди.

Коли на Водохрещі випав повний місяць — бути великій воді.

Удень йде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — для пізньої.

Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.

Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.

Література:

„Місяці зими” Алевтина Волкова. Перлинка. К.:Лелека, 2002.

Від роду до роду. Л.М.Кудріна.Х.:Торсінг, 2002.

Український рік. В.Скуратівський.К.:Веселка, 1996

//uk.wikipedia.org/wiki/Хрещення_Господнє_(Богоявлення)