Мої три сонечка, або мрії збуваються, навіть якщо про них не думати

Автор Леся Кульчинська

-Ляля, привіт, прокидайся – я вже не сплю!

Що за ураган хитає мій животик? А це молодшенький, як завжди першим прокинувся і будить всіх – починає з Лялі в животику… Ще досі спросоння буває не віриться, що вже зовсім скоро я буду мамою третьої дитинки.

Чомусь лише під час третьої вагітності пригадалося наше перше спільне свято Водохреще. Нещодавно Ти запропонував мені стати твоєю дружиною. Ще обоє перебуваємо в дивному зачудованому стані – ми одружуємося! Стоїмо на замерзлому Дніпрі, спостерігаємо за дійством священика над ополонкою і мріємо: у нас буде великий будинок і троє маленьких діточок... Дивно, але за сім років ми ні разу не згадували ці слова. Але ж нас хтось слухав тоді: будинку в нас ще немає, але про діток все здійснилося…

Кожна вагітність така різна, незважаючи на маленькі інтервали між ними.

Перша – є перша: все незвичне, сприймається загострено яскраво. Найбільше спогадів саме про «перші» 9 місяців: нестерпне бажання все знати, прочитати всі книжки-форуми-статті (навіть була думка про другу вищу освіту – психолога, звичайно ж, стримала недописана дисертація), заняття в школі для вагітних разом з чоловіком, прислухання до найменших змін в організмі, емоції – як натягнута струна, здається, що вперше в житті пробую такі смачні страви, бачу таке прекрасне небо, квіти - і ті прекрасніші за всі бачені в житті. Вперше літаю літаком, вперше в Європі, міняємо квартиру, вперше робимо капітальний ремонт – потрібно ж усе встигнути!!! Неначе народитися має не крихітне немовлятко, а суворий екзаменатор, який тільки-но відкриє очка відразу: ану показуйте, тато-мамо, до чого дожилися, що вмієте-знаєте!

Моя старша доця – так і є! Темпераментна, реагує на все швидко і активно. Рано тримає голівку, рано стає на ніжки, мало спить, постійно вимагає тримати її не просто на руках, а так ще й щоб все було видно і бажано постійно про все розповідати. Вердикт невролога: «Она у вас очень яркая!». Донечко, сонечко, у свої 4 рочки ти так настирно намагаєшся все пізнати, докопатися до суті речей, вміти і читати, і плавати, і лазити по деревах, знати все про космос, і навіть іти з мамою на пологи («бо я хочу знати, як Ляля народиться»), що в нас татом інколи виникає відчуття, що наших знань про світ скоро не вистачить. А твій характер такий, що дуже не шкодую про студіювання книжок з психології під час вагітності.

Перша вагітність, як і перша дитинка, дала мені величезний досвід. Для себе я її так і назвала Мудрість…

Вагітність друга. Як повітря, як сонце, як вода – легка, приємна, здається, організм і не помітив змін. Всі 9 місяців незмінно гарний настрій, без злетів, але і без падінь. Коли в черговий раз на питання лікаря в жіночій консультації про самопочуття, відповідаю, що навіть краще, ніж до вагітності, лікар каже: «Так не буває». Буває! Підтверджено навіть аналізами. Насолоджуюся, «розчиняюся» у вагітності, не хочу рахувати тижні, місяці, не хочу знати стать дитинки – просто в мені росте Дитя. Легко здаю на водійські права, дивно, але ніякого страху ні перед машиною, ні перед київськими дорогами не відчуваю – так, начебто все це я вже колись проходила. Займаємося плаванням в групі для вагітних разом з доцею, так смішно, коли дворічне маля серйозно говорить: «Скоро ми (!) народимо Лялю».

Наша ляля – Лялюсік, довго так тебе всі і називають. Наш Сонячний хлопчик! Завжди врівноважений, веселий, розвиток у тебе проходить «як книжка пише»: все вчасно і у свій час. Таке відчуття, що ти родився і вже все знаєш. Тягнешся за сестричкою, копіюєш її, а мамі з татом тільки залишається зафіксовувати, що ти вже і те, і те вмієш. Ви такі єдині з сестрою і такі різні.

Друга вагітність так мені і запам’яталась – спокій і природність.

Коли родився синочок, донечка всім розповідала: «Ляля вже народилася – одна, а інші залишилися рости в маминому животику!» Я зачудовано на неї дивилася, звідки у неї таке бажання мати багато братиків і сестричок, мені тоді здавалося, що і двох я заледве потягну. Ще й друзі-родичі на будь-якому святі нам обов’язково «вручали» тост – ще дитинку!

Вона до нас і прийшла. Коли сказала дітям, що вже не можу їх піднімати, бо в животику росте їх братик чи сестричка, доця заплакала від радості, в черговий раз здивувавши мене – я й не думала, що маленькі дітки можуть бути такими емоційними. Звичайно ж, у їхніх животиках відразу також поселилися «лялі». З ростом мого пузика вони смішно напучують свої животики і розказують як там «тукаються» їхні дітки! Найважче для них – це зрозуміти, чому Ляля не може вже відразу народитися, а потрібно так довго чекати, доводиться ледь не щодня рахувати скільки Лялі днів, місяців і показувати в енциклопедії картинки: яка вже виросла.

Третя вагітність з двома маленькими дітками – це також щось особливе! Коли там прислухатись до відчуттів чи втоми – тут би, бігаючи по пісочницях, знімаючи дітвору з дерев чи навчаючи їх їздити на велосипедах-роликах, пригадати вчасно, що вагітна!

Моє дитяточко, я знаю, тобі добре там у маминому теплі, тебе постійно оточує дитячий сміх, ти «відвідуєш» з нами музичні, художні заняття, дуже активно реагуєш, коли тебе гладять одночасно дві пари маленьких ручок, ти притихаєш щовечора, коли слухаєш обов’язкові дві казочки на ніч, ти так сильно стукаєш татові, коли нарешті малеча вмощується спатки і тато може обійняти маму.

Моя малесенька (узист каже, що ти дівчинка), я тебе дуже люблю і чекаю, мені добре з тобою, я відчуваю твою підтримку – наче це ти мене охороняєш, я усвідомлюю, що разом з тобою до мене приходить зрілість, сила, впевненість. Авжеж, така відповідальність – троє діток. А знаєш, ми таки з татом придивляємося будиночок з великим подвір’ям і гарним садком – як гарно вам буде втрьох бігати серед квітів у холодочку дерев. Я знаю, мрії збуваються…