Виховання чи насильство?

Ставлення українців до тілесних покарань дітей залишається досить суперечливим. Довгий час фізичне покарання дітей у різних суспільствах вважалося, а в багатьох культурах, і зараз вважається цілком прийнятним, а іноді, навіть обов’язковим інструментом виховання дитини.

У той же час результати досліджень, проведені за останні роки у багатьох країнах світу, показують, що мільйони дітей страждають від фізичного насильства. Дітлахи потерпають від ляпасів, стусанів, навіть серйозних побоїв. І найсумнішим є те, що в більшості випадків фізичного болю та душевних страждань, пов’язаних із ним, дітям завдають їх рідні: батьки, братики, сестрички, бабусі, дідусі. Люди, які мають дарувати дитині свою любов, тепло, відчуття безпеки, у такий спосіб намагаються довести свою правоту, привчити малих бешкетників до дисципліни та порядку.

Найжахливішою є ситуація, коли батьки чи вихователі, ховаючись за маскою «розумного фізичного покарання», б’ють дитину, знущаються з неї, лише через свій поганий настрій, роздратованість, виміщаючи свою злість та агресію на дитині.

Психологами доведено, що під час тілесного покарання, поряд із фізичним болем, дитина переживає неабиякий психологічний стрес, зазнає величезного емоційного напруження. Фізичне покарання принижує гідність дитини, порушує невід’ємне право кожної людини на фізичну недоторканість. Застосування фізичних покарань стосовно дітей виключає можливість партнерських стосунків та спілкування на рівних у сім’ї між дорослими та дітьми. Батьки, які дозволяють собі бити дитину автоматично вважають себе вищими за неї, а дитину – своєю власністю.

Уявімо дві ситуації. Перша з них така: дитина часто запізнюється на уроки і за це в щоденнику отримує зауваження від вчителя, а також запис про незадовільну поведінку. Вона повертається додому, показує щоденника батькам, і отримує 10 ударів ременем від тата.

Ситуація друга. Тато постійно запізнюється на роботу, і за це після чергового спізнення отримує догану від керівника. Він засмучений, повертається додому і починає розповідати про те, що сталося, шукаючи розуміння та підтримки. Дружина та діти нічого не хочуть чути, вони твердо переконані в його вині, починають його бити ременем та лозиною.

Мабуть, перша ситуація багатьом читачам здається знайомою, а друга незвичною та комічною. Проблема в тому, що батьки часто вдаються до фізичних покарань, не знаючи і не вміючи дитину виховувати іншими методами. Значно легше нагримати на дитину, дати їй ляпаса і поставити в куток, ніж пояснити їй доступними й зрозумілими для неї словами, що потрібно робити, а чого робити не слід, що є добре, а що погано. Часто дорослі думають, що діти просто не здатні зрозуміти багатьох речей, насправді ж причина в іншому – дорослі просто не вміють пояснювати. Прикро, коли дитина, отримавши зо три стусани та десяток ударів лозиною, так і не зрозуміла, за що її було покарано.

Часом батьки описують ситуації, коли вони вдаються до різноманітних пояснень, проте не отримують очікуваного результату від малого бешкетника чи бешкетниці, які продовжують займатися тим що й раніше. Що робити у таких випадках? Можливо, вдарити?.. – однозначна відповідь – «ні». Фізичне покарання дитини викликає в неї лише страх перед наступним покаранням, замість розуміння нею причин, чому це робити неможна. Звісно, батьки повинні змалечку виховувати своїх дитинчат, привчати їх до певних правил поведінки, проте в основі цього виховання має лежати принцип любові та розуміння. Навіщо бити того, кого любиш? – існують інші способи, щоб виразити свої почуття, піклування та турботу.

Англійський психолог Аліс Міллер сформулювала «отруйну педагогіку для батьків» – комплекс виховних дій, що призводять до розвитку травмованої особистості. Вона визначила ряд правил, які спричиняють глибоке психологічне травмування дитини. Серед них такі:

1. Батьки – господарі залежної від них дитини.

У силу своїх вікових особливостей дитина потребує постійної опіки та піклування з боку батьків. Задоволення її фізіологічних, емоційних потреб, особливо на початкових етапах її розвитку, винятково залежить від батьків. Проте таку залежність ні в якому разі не слід плутати із ставленням до дитини, як до своєї власності. Батьки повинні навчитися сприймати свою дитину як окрему маленьку особистість із власними інтересами, думками, очікуваннями, особливостями поведінки.

2. Батьки визначають, що добре, а що погано.

Безперечно, батьки повинні виховувати свою дитину, навчати її відповідній поведінці. Проте вони також мають поважати право своїх дітлахів на самоствердження, висловлення власної думки, навіть, якщо вона відрізняється від поглядів дорослих. Батьки повинні заохочувати в дитині самостійне прийняття рішень. Можливість прийняти рішення може стосуватися елементарних речей, наприклад, вибір зубної пасти, одягу на прогулянку, страв на вечерю.

3. Дитина відповідальна за гнів батьків.Якщо вони сердяться, то винна вона. Пригадайте: Як часто Ви знімали емоційну напругу за рахунок дитини? Чи завжди вона винна в тому, що Ви роздратовані і у Вас поганий настрій.

4. Батьки завжди повинні бути захищеними.

Захищеною в сім’ї має бути, перш за все, дитина! Якщо Ви люблячі батьки, не бійтеся показувати свою слабкість. Коли Ви відчуваєте провину перед своєю малечею, не зволікайте, визнайте її і попросіть вибачення. Дитина це обов’язково оцінить, запам’ятавши такий урок краще за будь-які фізичні покарання.

Слідування вище перерахованим правилам виховання дитини призводить до формування залежної особистості з низькою самооцінкою. У дітей формуються уявлення та установки, що носять деструктивний характер. Діти починають вірити в те, що батьки і справді завжди мають рацію, вони не можуть помилятися чи бути винними, а от задовольняти дитячі бажання – неправильно, оскільки це може призвести до формування надмірної примхливості та розбещеності. Шановні батьки, перш ніж вдаватися до тих чи інших методів виховання, задумайтесь над питанням, що для Вас є більш важливим: виховувати дитину так, щоб вона в усьому Вам корилася, боялася виразити власну думку, чи все ж таки виховати самостійну, із почуттям власної гідності, відповідальності, впевнену в собі особистість?

На даний час 18 європейських держав заборонили на законодавчому рівні тілесні покарання стосовно дітей, ще 6 країн публічно висловили свій намір зробити такий крок у недалекому майбутньому. В Україні ж продовжуються точитися дискусії між експертами на тему: за і проти фізичних покарань, у той час як батьки, на жаль, продовжують виховувати своїх неслухняних дітей за допомогою «ременя» та «лозини». Сподіваємось, що таких «вихователів» буде все менше.

Яна Драговенко, студентка НаУКМА, департаменту соціальної роботи, 4-й курс

Елеонора Козловська, соціальний працівник БО «Соціальна служба «Віфанія»