З дитинства: дощ - Василь Голобородько

Я уплетений весь до нитки

у зелене волосся дощу,

уплетена дорога, що веде до батьківської хати,

уплетена хата, що видніється на горі, як

зелений птах,

уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,

уплетена річка, наче блакитна стрічка в

дівочу косу,

уплетена череда корів, що спочивають на

тирлі.

А хмара плете і плете

зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.

Але усім тепло,

усі знають: дощ перестане,

і хто напасеться, хто набігається,

хто нахитається,

хто насидиться на горі,

хто належиться,

а хто прийде додому

у хату, наповнену теплом, як гніздо.