Сутність та природа раннього дитячого аутизму

Скрыпник Татьяна

В сучасних клінічних класифікаціях дитячий аутизм визначено як глибинний розлад, який зачіпає всю психічну структуру людини: чуттєву, емоційну і пізнавальну сфери, моторику, увагу, пам’ять, мовлення, мислення.

З самих ранніх місяців і років життя діти з аутичними розладами вирізняються від дітей з нормальним типом розвитком. У них послаблена емоційна реакція на близьких, аж до повної відсутності зовнішнього реагування: вони уникають чи не шукають погляду в очі, не просяться на руки, їхня посмішка може бути мало адресована близькій людині і частіше виникає у зв’язку з іншими приємними для дитини враженнями. Відзначається, що такі діти нетерпимі до одних вражень (зорових, слухових, тактильних, вестибулярних) і захоплюються іншими.

До першого півріччя стає зрозумілим, що дорослому вкрай важко привернути увагу дитини, захопити спільною приємною грою. Особливим чином затримується і викривляється мовленнєвий розвиток дитини: гуління і белькотіння розвиваються поза зв’язку з комунікацією, і малюк не починає наслідувати дорослому, повторювати за ним склади і слова .

У зовнішньому вигляді дитини з синдромом раннього дитячого аутизму (РДА), зазвичай приємному, звертає на себе увагу погляд, спрямований у пустоту, в середину себе; погляд з переважанням зорового сприймання на периферії поля зору.

Моторика незграбна, рухи неритмічні, "закоснілі", чи неточні з тенденціями моторної стереотипії у пальцях, кистях рук, хода навшпиньки, одноманітний біг, стрибки з опорою не на усю ступню.

При мовленні відсутні експресія, жестикуляція; мелодика порушена. Нема інтонаційного переносу, постійні ехолалії, відсутність зв’язності, нездатність до діалогу. Тривалий час зберігається тенденція до „манерної” словотворчості.

На думку О.С.Нікольскої, РДА є чи не найзагадковішим типом порушення психічного розвитку. Він охоплює усі сфери психічного життя дитини, а однією з його найхарактерніших рис є суперечливість, неоднозначність проявів. Загальною же характеристикою для усіх аутичних дітей є неспроможність використосувати свої знання і вміння у реальному житті, гнучко переносити засвоєні навички в нові умови.

Існує чимало гіпотез, що пояснюють природу аутизму.

Одна з найрозповсюдженіших гіпотез полягає у тому, що це відхилення у розвитку викликано генетичними порушеннями. Так, висновками досліджень, що проводив Міжнародний консорціум по молекулярному і генетичному вивченню аутизму, стало твердження, що на людських хромосомах 2 і 17 є ділянки, які викликають схильність до аутизму. Дослідникам також вдалося підтвердити припущення щодо того, що подібні зони містять 7 і 16 хромосоми. На думку канадського науковця Стефана Шерера, за аутизмом є "відповідальною" 7-а хромосома ДНК.

Окрім цього встановлено, що в середньому мозок аутистів на 10% більше "нормальних" показників. Більшим є і розмір мозочкової мигдалини, яка бере участь в обробці емоційної інформації. Знайдені серйозні зміни в хімічному складі мозку.

Нав’язливі стани аутистів пов’язані з низьким вмістом серотоніну у мозку, а боязкість суспільства залежить від вмісту окситоцину, якого називають "молекулою комунікативності”.

Біохіміки також наголошують на спадкоємних факторах, що спричинюють порушення у мозковій тканині. Їх рішучим опонентом є доктор Едвін Кук (Чикагський університет), котрий стверджує, що чинником розвитку аутизму є вірус; і цей вірус перешкоджає міграції нервових клітин у мозку, який зароджується. При цьому усі науковці виявляють обережність, коли говорять про генетичну схильність до аутизму і гормональний вплив.

Спеціалісти Центру аутизму Університету штату Вашингтон провели серію досліджень активності мозку аутичних дітей при різних емоційних ситуаціях. Керівник Центру Джералдин Доусон вважає, що отримані результати переконливо доводять, що при аутизмі виявляються „зачепленими” базові механізми функціонування мозку.

В. Rimland і С. С. Мнухін вказують на можливість роль порушень активуючих впливів зі сторони утворень стволу мозку. Д.Н.Ісаєв і В.Е.Каган висловлює припущення щодо значення порушення чоло-лімбічних функціональних зв’язків у виникненні розладів системи організації і планування поведінки.

Кора головного мозку у дітей з аутичними розладами пасивно реєструє і закарбовує все, що потрапляє в їх поле зору, але втрачає здатність активного ставлення до явищ оточення; експериментально встановлено (С.С.Мнухін та інші), що у них домінують в корі головного мозку процеси гальмування.

Відомо, що у аутичних дітей ознаки мозкової дисфункції спостерігається частіше звичайного; у них нерідко виявляються порушення біохімічного обміну.

Таким чином, можна свідчити, що синдром раннього дитячого аутизму має різну нозологічну приналежність і різноманітну етіологію. Бажання зрозуміти чинники виникнення аутизму у конкретної дитини викликає необхідність занурення у минулий час. Для роботи з актуальними проблемами дитини у теперішній і майбутній часи варто орієнтуватися у різноманітних підходах до налагодження оптимальної взаємодії з нею і корекції аутичного типу розладу. Цьому будуть присвячені наші подальші статті.