"Горе хоче, щоб про нього говорили" - психолог про те, як пережити наслідки війни

Читать на русском
Автор
1187
Pixabay Новина оновлена 12 травня 2024, 14:32

Після перемоги буде ейфорія, а потім — усвідомлення втрат і… емоційна яма? До життя після закінчення війни потрібно серйозно готуватись вже сьогодні

Якщо ви думаєте, що зможете повернутись до довоєнної безтурботності, змушені вас засмутити. Так, як було, вже не буде. Нам доведеться вчитись жити заново – із зруйнованими будинками, загиблими близькими, травмами… Багато чого вже НЕ перестане боліти, НЕ відновиться, НЕ зростеться. "Нам доведеться якось інтегрувати отримані травми в решту свого життя, — говорить психотерапевтка Тетяна Станіславська. – Якось щоранку прокидатись, снідати, йти на роботу. Вчитися цього решту свого життя. І жити з отим пошматованим і покаліченим буде найважче".

Що відбувається з нашою психікою зараз і що буде після закінчення війни? І головне – що ми вже сьогодні можемо зробити для себе, "Телеграф" з'ясував у психотерапевтки Тетяни Станіславської.

"Ми вже "натреновані" на сприйняття поганих новин"

– Сьогодні ми прокидаємось і плануємо день із врахуванням можливих тривог, донатимо, сидимо в новинах. Ми фактично біжимо до перемоги, вже падаємо, але сподіваємось, що от-от і все скінчиться. А що буде потім, коли завершиться війна? Я спостерігала, що після тривалих перевантажень на стресі, коли вже все скінчилось і можна розслабитись, люди почувають себе не ок…

– Перше і головне — знов будуть зміни. За роки війни психіка встигла більш-менш адаптуватися до стресу — і йдеться не про те, що нам врешті стало комфортно. Радше навпаки — ми вже "натреновані" на сприйняття обстрілів, прильотів, вибухів, погроз, поганих новин. Психіка вже навчилася все це опрацьовувати, пояснювати, заспокоюватися і таким чином зберігати себе.

Але після перемоги на місці всього переліченого утвориться умовна "порожнеча". І вона потребуватиме заповнення. Наприклад, апатією та виснаженням. Ми врешті відчуємо їх, бо зараз не можемо собі це дозволити, адже продовжуємо щодня вставати і працювати, витримувати психічне навантаження, масштаб якого навіть не можемо осягнути.

Коли в нас звільниться ресурс жити, а не виживати – нас накриє хвиля усвідомлення, що насправді з нами зробили. Думаю, це буде час, коли ми пірнемо в горе – особисте та національне.

А разом з ним прийдуть і депресія, і суїциди. Психічних порушень і діагнозів значно побільшає. Таким є досвід всіх воєн. З останнім пострілом війна не завершиться. Почнеться процес психічної реструктуризації.

Тетяна Станіславська
"Ви навіть не уявляєте, скільки у кожного з нас того, що потребує бути визнаним, виказаним, підтятим на поверхню," - говорить Тетяна Станіславська

– Нам часто кажуть, що ситуацію потрібно прийняти, якщо ми не можемо її змінити. Як це працює? І чи працює? Якщо у нас травма у всього суспільства — як все це прийняти? У багатьох не виходить – це нормально?

– Прийняття ситуації, у буквальному сенсі – це так і є: ти приймаєш той факт, що тепер буде інакше. І намагаєшся прилаштуватися до того. Спочатку психологічно, потім — функціонально.

Але дійсно – все це просто на словах. Насправді нам важко перелаштовуватися – психіка міцно тримає звичні сценарії реагування, адже мова, у тому числі про біохімію мозку.

Плюс нервова система, яка має вроджені особливості. Плюс поведінкові сценарії. Плюс психотипи, генотипи, архетипи… Тобто дуже багато факторів утримує нас там, де ми є. Тому перелаштовувати своє сприйняття нової реальності – важко. І це нормально. Бо психіка – це складна багатошарова конструкція. Неможливо її перемикати, наче коробку передач в авто.

До речі, саме тут і виникають травми. Саме у цьому місці: коли психіці не вдається справитися з новим викликом долі. Ти хочеш сприймати щось інакше (легше) – а не можеш.

– Чи є якість дослідження і світові напрацювання — як жити у новій реальності після війни?

– Існують і дослідження, і книги про це. Інформації багато, але вона не оптимістична, на жаль. Наприклад, статистика суїцидів військових після війни у В’єтнамі значно перевищує кількість фактично загиблих на фронті. Аналогічні дані є про ветеранів війни у Сирії, Косово. Після афганської війни у колишньому СРСР значно погіршилася кримінальна ситуація та пішов наверх наркобізнес.

Щодо пропрацювання психотравм війни – тут добрі новини мають хіба що США та Ізраїль, бо у цих двох країнах створені величезні інфраструктури, які займаються військовою психологією/психіатрією та мають державну підтримку. Там є психологічні реабілітаційні центри, спеціалізовані клініки, терапевтичні спільноти. Щороку створюється багато нових роз’яснювальних та освітніх матеріалів, проводяться постійні дослідження щодо ефективності терапевтичних заходів, розробляються та тестуються нові підходи. Жоден ветеран, жодна родина військового не залишається без психологічного супроводу. Ми поки що можемо тільки мріяти про такий підхід.

– А що нам робити вже сьогодні? Як підготувати себе до життя після війни, підтримати свою психіку, щось пропрацювати?

– Найкраще, що наразі можна зробити для себе – почати врешті відвідувати психотерапевта. Попитати рекомендації. Важливо вже починати говорити з фахівцем про те, у якому ви стані, що пережили. Ви навіть не уявляєте, скільки у кожного з нас того, що потребує бути визнаним, виказаним, піднятим на поверхню.

У минулі вихідні я проводила відкритий онлайн-захід – психотерапевтичне інтерв’ю з дружиною загиблого Героя. Його прийшло послухати декілька десятків учасників. Протягом заходу я багато разів питала в них, як вони почуваються, чи є питання, чи хоче хтось поділитися своєю історією… У відповідь була суцільна тиша. Знаєте чому? Тому що горе – воно саме таке. Мовчазне і монолітне, важке і страшне.

У нашій культурі про горе не заведено говорити. Ми не вміємо, не знаємо як, ціпеніємо, буквально. Тому наші історичні біди були зачинені у сімейних шафах, нашими бабусями-дідусями, на кілька поколінь після. Але хіба це принесло комусь полегшення? Понівечені психотравмами були і вони, і наші батьки, а тепер і ми.

Тому, будь ласка, ходіть у терапію. Не треба чекати завершення війни. Несіть вже зараз – власні страхи, тривоги, скорботу. Горе хоче, щоб про нього говорили. Бо потребує поваги до себе, визнання і проживання. Якщо ми знов, як і 80 років тому, заховаємо емоційний біль пережитої війни якомога далі – наші діти і онуки будуть платити за це своєю зруйнованою психікою. І, можливо, колись новою війною.

Знаходьте тих, хто зможе вас порадувати

– Не всі люди готові морально і фінансово йти до психотерапевта, будемо реалістами. Що робити в такому випадку? Які можна використати психологічні "милиці"?

– Тоді, по-перше — люди. Знаходьте тих, хто зможе вас порадувати, на кого ви можете спертися. Може навіть посмішити, бо гумор добре лікує. Обмежте коло токсичних людей, які транслюють негатив і залякування, а ваші переживання знецінюють або заперечують. Ваші почуття важливі, негативні — дуже важливі. А у нас довгі роки було заведено заперечувати їх і витісняти: "заспокойся", "не переживай" тощо.

По-друге — дрібні задоволення. Постарайтеся наповнювати ними життя — тим, що любите, але воно не коштує дорого і є простим, легко доступним. Улюблене місце прогулянки, смак, аромат, музика — це теж їжа і теж ліки. Наповнюйте себе тим, з чого б хотіли складатися.

Постарайтеся в найтемніші часи знаходити в житті дрібні задоволення - вони дадуть силу і енергію рухатись далі

Моя особиста арттерапія — це краєвид з вікна з панорамою Києва. Щовечора я дивлюся на захід сонця і тішуся фантастичною палітрою неба. Кожного разу вона різна і дуже, дуже мальовнича, у неперевершених кольорах. Щодня я повторюю собі: дивись, як все змінюється, це відбувається постійно, щохвилини. Тому так, як є зараз — буде не завжди. На тому і тримаюся (сміється).

– Як зрозуміти, що тобі потрібна допомога і що з тобою не все гаразд? Питаю, тому що дуже часто на людину переживання, негатив навалюється поступово, нашаровується тоненько, падіння в емоційну яму відбувається не одразу…

– Небезпечними є стани, коли значною мірою порушується функціональність життя — раз, коли це шкодить різним сферам — два, і коли це відбувається декілька тижнів — три.

Наприклад, у людини не просто поганий сон, а на тлі хронічного недосипу — погіршення концентрації уваги, частий головний біль, запаморочення, зниження імунітету. Наслідки — зниження працездатності, фізична слабкість і часті захворювання. Це провокує погіршення відносин у родині, конфлікти з близькими. І все це триває не день і не два.

Тобто ознака проста: кількість і сила страждань, які доводиться виносити. Якщо вони виснажують і дійсно заважають вести звичний спосіб життя — звертайтеся до фахівця.

Бувають окремі випадки, коли людина несе пряму загрозу здоров'ю та життю — собі або іншим. Наприклад, підвищена агресія або навіть психотичні стани можуть накоїти лиха. Такій людині тим більше потрібна допомога, причому — терміново.

Info Icon

Важливо: будь-яка інформація медичної тематики, розміщена на сайті Телеграф, носить інформаційний характер і не являється рекомендацією.
Застосування будь-яких медичних препаратів повинно бути узгоджене з лікарем.