Це найшанованіша святиня Софії Київської, яку Київ не бачив уже понад 80 років: що відомо про ікону Миколи Мокрого

Уявіть ікону, яка старша за Київську Русь як державу. Образ, який бачив хрещення наших земель, пережив монгольську навалу, литовське і польське панування, радянські гоніння – і зберігся до наших днів.

Вона врятувала дитину з вод Дніпра, пережила евакуацію під час Другої світової та вже 80 років чекає, щоб повернутися додому. "Телеграф" розповість про цю святиню детальніше.

Найдавніша святиня Києва

Київська ікона святого Миколи Мокрого – це не просто релігійний образ, а жива історія, що налічує понад тисячу років. За версією дослідників, ікона була створена ще у X столітті, що робить її сучасницею хрещення Русі князем Володимиром. Це перша чудотворна ікона на теренах нашої держави, яка стала особливою святинею Софії Київської.

Візантійське походження ікони вперше науково підтвердив професор Адріян Прахов у 1882 році, визначивши її надзвичайну мистецьку та історичну цінність. З того часу образ вважається унікальним зразком давнього іконопису, який зберіг свою автентичність крізь століття.

Легенда, що дала назву

Назва "Мокрий" походить від давньої київської легенди, яка глибоко вкоренилася у народній свідомості. Згідно з переказом, подружжя поверталося з паломництва до мощів святих Бориса і Гліба у Вишгороді. Пливучи Дніпром, мати задрімала і випадково впустила своє немовля у воду.

Убиті горем батьки звернулися з молитвою до ікони святого Миколая. І сталося диво – наступного дня дитину знайшли живою та неушкодженою перед образом у Софії Київській. Саме це чудесне порятування і дало іконі її незвичну назву. Ця історія стала одним з перших задокументованих чудес у Києві та закріпила за образом славу чудотворного.

Місце у житті давнього Києва

Протягом століть ікона займала почесне місце на хорах Софії Київської, у Миколаївському вівтарі, праворуч від царських врат. За давньою київською традицією, щочетверга після літургії перед нею відправлявся спеціальний молебень із акафістом святому Миколаю.

Шанування цієї ікони було настільки глибоким, що на Подолі звели окремий храм – церкву Миколи Мокрого, присвячену саме цій святині та пов'язаному з нею диву. Образ став символом-захисником Києва, до якого зверталися у скрутні часи.

Доля у вигнанні

У жовтні 1943 року, напередодні вступу радянських військ до Києва, ікону було врятовано від можливого знищення. Єпископ Мстислав (Скрипник) вивіз святиню з міста. Спочатку вона потрапила до Варшави, а згодом – до США, де її прийняли українські емігранти.

Протягом 80 років ікона зберігається в середовищі української православної громади в Америці, переважно у Свято-Троїцькому храмі в Брукліні. Там вона продовжувала бути духовним осередком для української діаспори, зв'язком із втраченою батьківщиною.

Місце у культурі

Ікона Миколи Мокрого давно вийшла за межі суто релігійного контексту. Вона стала літературним та історичним символом – оповідь про чудо із немовлям надихнула багатьох митців, зокрема відома поетична інтерпретація Івана Франка.

Окрім київської святині, в Україні шанують й інші чудотворні образи святого Миколая: Жидичинський (1227 рік, пов'язаний із князем Данилом Галицьким) та Дворищенський (із легендою про зцілення князя Мстислава Великого). Всі вони свідчать про глибоке коріння культу святого Миколая на українських землях.

Символ незламності

Київська ікона святого Миколи Мокрого – це більше, ніж мистецький шедевр візантійського іконопису чи історична пам'ятка. Це символ віри і незламності українців, який пережив часи розквіту і занепаду, воєнні лихоліття та десятиліття вигнання.

Її повернення буде знаковою подією, що посилить відчуття духовної єдності та гордості за славне минуле України. Тисячолітня святиня знову стане оберегом Києва та всієї держави, нагадуванням про те, що духовні цінності здатні пережити будь-які випробування.

Раніше "Телеграф" розповідав про одну із найдавніших у світі ікон Богородиці. Її ховали від НКВС, рятували під час бомбардувань і таємно зберігали понад 50 років.