«Міцний імунітет так боровся з «ковідом», що почав «випалювати напалмом» і здорові клітини»: розповідь киянина

З кожним днем в Україні зростає кількість тих, хто заразився COVID-19. Причому, в перші місяці медики сфокусували увагу на представниках старшого покоління, вказуючи, що саме для них коронавірус є найбільшою небезпекою, адже з віком організм слабшає, з’являються хронічні недуги. Тоді у багатьох склалася думка, що людям молодше 60-ти, а тим паче тим, які ведуть здоровий спосіб життя, впоратися з цією хворобою буде нескладно. Однак виявилося, що організм абсолютно здорових людей також може критично реагувати на вторгнення вірусу. 

Як це сталося з ним, на своїй сторінці в Facebook розповів киянин Андрій Странніков: «Очікування: два тижні самоізоляції з легкою температуркою, серіальчік, книги і пости в ФБ на тему «у мене тут ковід, але почуваюсь нормально». Принаймні, так казали друзі і колеги, які перехворіли в легкій формі. Насправді: 12 днів в стаціонарі, з яких 7 - на цілодобово підключеному апараті кисневої підтримки...»

Для «Телеграфу» 45-річний чоловік буквально «по поличках» розклав свої симптоми хвороби, її перебіг та відчуття при цьому. Можливо, така інформація стане комусь корисною.

Вичерпавши свої ресурси, організм почав «зависати»

- Я з самого початку сприйняв карантинні обмеження серйозно. Дезінфекція, соціальна дистанція, масковий режим - все це супроводжувало кожен мій крок, починаючи з березня. Але спостерігаючи за тим, як один за одним інфекцію підхоплюють ті, хто був в десятки разів обережніше («купався» в антисептику, носив захисні окуляри, міняв маски і носив телефон «в целофані»), я розумів, що рано чи пізно черга дійде до всіх, - пояснив Андрій Странніков. І уточнив, що його робота передбачає постійні контакти з людьми.

Лікарі як на фронті, пацієнти хочуть померти: лікування коронавірусу в Україні стало складнішим

Появу ознак захворювання Андрій чекав з нетерпінням та надією якомога швидше отримати імунітет.

- Пригадую, що в «той» день зібрався на тренування. А перед тим вирішив годинку відпочити, щоб відчувати свіжіше. В результаті, проспав 2 години і прокинувся втомленим. Виміряв температуру - 37,2. Ось тоді і відчув, що прийшла моя черга ... Ці відчуття ні з чим не сплутаєш. До вечора наступного дня підозру підтвердив ПЛР-тест.

Перші відчуття - о, супер, зараз декілька тижнів проведу вдома, така собі післявиборча відпустка. На той момент у мене багато друзів і колег вже перехворіло і всі вони в один голос стверджували, що нічого катастрофічного в цьому немає. Декілька днів температура, можливо, трохи кістки «поламає», трохи кашлю, але в цілому ОК. Підтримували: «Тримайся Андрій! Нанеси своїм імунітетом цій заразі потужний удар!»,«Все буде нормально, вірус мутував і вже не такий страшний, як спочатку»,« Бажаю легкого перебігу хвороби без ускладнень! І довго не хворіти!»,«Через пару тижнів вийдеш, як новенький ». Це ж саме підтверджували і лікарі. За родом служби у мене багато друзів-лікарів, до яких завжди можна звернутися за порадою.

Але болячка вирішила діяти за своєю логікою. Рівно день було так, як говорили друзі: слабкість, незначна температура, а ще стан легкого отупіння. Це коли щось говориш, а потім на півслові забуваєш, про що говорив. Таке враження, що організм різко вичерпує свої ресурси і просто «зависає» на якомусь етапі, - таким комп’ютерним терміном співрозмовник характеризував своє самопочуття на той момент.

Ковідний кашель: ніби в легенях здерли всю шкіру

- Після цього все почало стрімко змінюватися. Перша ж ніч дала температуру під 40, яку ледве вдалося збити. З’явився кашель, спочатку некритичний. Вранці зателефонував знайомому лікарю, попросив, щоб послухали легені. Комп’ютерну томографію вирішили не робити, обмежившись рентгеном з функцією томосинтезу, що менш шкідливо. На знімку була яскраво виражена двостороння пневмонія. Госпіталізацію запропонували відразу. Відмовився. За все своє життя я ніколи не лежав у лікарні. Попросив розписати курс лікування. Два дні колов собі антибіотики, що, однак, не справило на «корону» ніякого враження.

Температура продовжувала поводити себе так, ніби поняття «жарознижувальне» їй взагалі не відоме. Саме тоді я зрозумів, що перебіг ковідної хвороби - ще та лотерея. Наприклад, при грипі ми точно знаємо, що, ковтнувши таблетку парацетамолу, отримаємо зниження температури. При «короні» ж ніколи до кінця не знаєш, який буде ефект. Така ж сама таблетка може знизити температуру. Або підвищити. Або на півгодини знизити, а потім суттєво підвищити. Або ніяк не подіяти. Або сьогодні знизити, а завтра, за таких же умов, ніяк себе не проявити. І який з цих варіантів чекати цього разу - невідомо. Ло-те-рея!

Держава нічим не допомогла: українець розповів, скільки витратив на лікування від COVID-19

Через дві доби безуспішної боротьби з температурою і посилення кашлю Андрій Странніков знову зателефонував до лікаря і погодився на госпіталізацію.

- Як виявилося, дуже вчасно. На той час у мене вже був справжній ковідний кашель. Про нього слід сказати окремо. Це таке відчуття, ніби у тебе в легенях здерто всю шкіру, і найменший вдих повітря так лупить по нервових закінченнях, що інстинктивно виштовхуєш все назад. Його точно не сплутаєш зі звичайним застудним кашлем. Уже в 1-й клінічній лікарні я отримав направлення на КТ, яка в підсумку і визначила ступінь ураження легень хворобою - 65%. Ось такий «прогрес» всього за дві доби.

Через гіпоксію могли постраждати мозок і внутрішні органи

Побоюючись коронавірусу, багато людей прораховували наявні у себе в арсеналі «плюси» і «мінуси» - вік, вагу, спосіб життя і перенесені раніше хвороби.

- Насправді, я досить здорова людина. Хронічних захворювань немає, не курю, спортом займаюся регулярно, останній раз серйозно хворів 13(!) років тому. За своє життя ніколи(!) не лежав у лікарні, - перераховує Андрій. - І саме це зіграло зі мною злий жарт. Як пояснили лікарі, має місце так званий цитокіновий шторм - надмірно агресивна реакція імунітету на вірус. Моя імунна система настільки захищала організм, який не звик хворіти, а імунна система, в свою чергу, не звикла правильно реагувати на хворобу. Іншими словами, організм настільки звик бути захищеним, що при зустрічі з вірусом імунітет почав «випалювати напалмом» і його, і все навколо, в т.ч. і здорові клітини. Тому, як би це дивно не звучало, перше, що зробили лікарі - застосували імуносупресію, тобто, почали пригнічувати імунітет, щоб він не знищив все навколо, залишаючись агресивним до вірусу. Одним словом, межа була дуже тонка. Саме тому в схему лікування періодично вносилися корективи.

Ковід тільки розганяється: лікар дав прогноз щодо епідемії в Україні

На лікарняному ліжку, коли трохи відпускав біль, Андрій аналізував те, що відбувається і зрозумів, що боротьба з «короною» носить індивідуальний характер.

- Двох пацієнтів з однаковими ознаками можуть лікувати по-різному. В силу недовивченості цього вірусу, кожен випадок фактично є унікальним. Але те, що точно об’єднує середні і важкі випадки - це киснева підтримка на будь-якому етапі. І тут головне не втратити той момент, коли вона стає необхідною. Я провів 10 діб підключеним до кисневого концентратора (оксигенатора) - апарату, який не давав знизитися рівню кисню в крові. А враховуючи, що легені фізично не могли забезпечити організм киснем, відповідно під загрозою могли виявитися всі внутрішні органи і головний мозок.

Найскладніше було вночі. Можливо, горизонтальне положення, в якому легеням було доволі складно, постійно провокувало задуху і заснути було нереально. Навіть при постійній подачі кисню. Довелося навчитися спати на животі - єдиній позиції, в якій можна лежати хворим ковідом. Саме в цій позиції створюється правильний газообмін, і повітря доходить до нижніх частин легень, збагачуючи їх киснем.

Приблизно на 8-й день антибіотики з гормонами зробили свою справу. Температура відступила, а з нею і ослаб кашель. Уже не було відчуття, що дихаєш сталевими голками, напади кашлю як мінімум можна було терпіти.

Жах в палатах, "зникнення" ліків та хамство медиків: розповідь вдови померлого від COVID про лікування в Маріуполі

Андрій і досі перебуває на кисневій підтримці, оскільки легені ще потребують відновлення. З вдячністю згадує про лікарів і медсестер, які щодня «чаклували» над пацієнтами, про друзів та колег, які хвилювалися за його здоров’я. Відчув, що ще ближче і дорожче стали рідні люди - саме це додавало сил в боротьбі проти хвороби. Набутим досвідом ділиться, нічого не приховуючи, хоча не впевнений, що і його випадок переконає «прихожан Секти Заперечення коронавірусу». Згадує: «За іронією долі, один з таких віз мене до лікарні. Таксист, якому я прямим текстом сказав, що є ковід-позитивним, всю дорогу крутив на пальці маску, так і не вдягнувши її. При цьому невпинно філософствуючи про обов’язок держави всіх забезпечити тестами, лікуванням і довічним доглядом».

Автор: Ірина Левченко

Фото надано Андрієм Странніковим