Був язичеським капищем, а став православною святинею. Чому до цього монастиря їдуть усі та де його знайти

Сьогодні тут зберігається чудотворна ікона Божої Матері "Тригірська", а візантійська архітектура XVIII століття приваблює тисячі відвідувачів щороку

Тригірський Свято-Преображенський чоловічий монастир — це не просто точка на карті України. Тут, всього за 40 хвилин від Житомира можна потрапити у місце, де кожен камінь пам'ятає п'ять століть бурхливої історії, а повітря просочене особливою енергетикою, яку відчувають навіть скептики.

Що робить цей монастир особливим серед сотень інших святинь? Чому сюди їдуть не лише паломники, а й звичайні мандрівники, фотографи та шукачі незвіданого? "Телеграф" розповість історію, яка вразить вас більше за будь-який історичний фільм.

Від язичницького капища до православної святині

Історія монастиря сягає XV століття, а за легендами, на цьому місці колись знаходилося давнє язичницьке капище, зруйноване під час хрещення Русі. Перша офіційна згадка про обитель датується 1583 роком, коли монастир вже був відомим центром православ'я на Волині.

Засновником обителі вважають князя Дмитра Корецького, який подарував монастирю землі, бачачи в ньому духовний оплот краю. У 1661 році король Ян Казимир надав монастирю королівський привілей, що підтвердив права на володіння землями та автономію.

Через випробування до відродження

Протягом століть монастир переживав різні періоди. XVIII століття стало часом розквіту — у 1775 році збудували новий Преображенський храм у пишному візантійському стилі, який і досі залишається архітектурною домінантою комплексу. XIX століття принесло випробування — у 1839 році Російська імперія закрила монастир та конфіскувала його майно. Проте завдяки місцевій громаді обитель вдалося відродити.

Радянська доба стала найтемнішим періодом: у 1920-х роках монастир знову закрили, будівлі переобладнали під господарські потреби, а реліквії зникали. Але місцеві жителі зберігали пам'ять про святиню.

А вже 1993 рік ознаменувався відродженням — після здобуття Україною незалежності монастир повернули релігійній громаді, і він швидко став важливим центром паломництва.

Що можна побачити в монастирі

Архітектура Тригірського Свято-Преображенського монастиря гармонійно поєднує риси візантійського стилю й традиційних православних будівель. Головний храм комплексу, збудований у XVIII столітті, є яскравим прикладом візантійської архітектури: витончені фасади та бані, декоративні фронтони й мальовниче оздоблення підкреслюють урочистість і значення святині. В екстер’єрі храму переважають світлі відтінки, що добре контрастують з зеленню навколишніх пагорбів і річкових схилів.

Окрім основного храму, на території монастиря збережені монастирські корпуси, келії та господарські споруди різних історичних періодів. До комплексу також входять мури з головною брамою, облаштовані для забезпечення відособленості та тиші, необхідної для чернечого життя. В оформленні монастиря простежується прагнення зберегти національні стилістичні традиції — фасади прикрашені декоративними елементами, а внутрішнє убранство зберігає сакральний затишок та спокій.

Святині та легенди

Особливою гордістю монастиря є чудотворна ікона Божої Матері "Тригірська", яка зберігається нині у Спасо-Преображенському храмі у спеціальному кіоті під срібною ризою. Перед образом весь час горить лампада з вогнем, привезеним з Єрусалиму, як символ безперервної молитви та духовного захисту. Саме цій іконі приписують низку чудесних зцілень. Одне з найвідоміших чудес зафіксовано у рапорті настоятеля монастиря отця Досифея 1867 року: під час молебню перед іконою хлопчик, який був німим від народження, несподівано заговорив і заспівав у храмі "Христос Воскрес!".

Через складну історію краю, гону уніатів та пізніше радянських гонінь проти православ’я, багато ранніх свідчень про чудеса не збереглися. А проте, навіть у часи жорстоких переслідувань, вірянам вдалося вберегти святиню від знищення, і сьогодні місцеві мешканці та паломники свято шанують її.

Вшановування ікони відбувається 7 (20) серпня, на другий день свята Преображення Господнього. У цей день до монастиря приїздить правлячий архієрей, звершується урочисте богослужіння, відбувається хресний хід із іконою. Серед прочан і місцевих вкорінена традиція "підпірнати" під ікону під час хресного ходу, сподіваючись отримати заступництво і благословення. Всі ці звичаї підкреслюють глибокий зв’язок Тригірської ікони з духовною історією Житомирського краю та її значення як сучасної реліквії і символу стійкості православ’я.

Що варто знати відвідувачам

Монастир стоїть на мальовничих пагорбах над Тетеревом, тому відвідати його варто не лише заради духовності, а й заради неймовірних краєвидів та єднання з природою.

Богослужіння:

• ранкові служби — о 8:00 у головному храмі;
• вечірні служби — о 17:00;
• у великі свята проводяться додаткові служби просто неба, які створюють особливу атмосферу спільної молитви.

Перед візитом варто уточнити розклад, оскільки можливі зміни у зв'язку зі святами або паломницькими подіями.

Як дістатися

Громадським транспортом до монастиря дістатися досить просто. Від центрального автовокзалу Житомира регулярно курсують автобуси до села Тригір'я. Поїздка займає близько 40 хвилин.

Якщо їхати власним авто, дорога пролягає через села Кмитів та Глибочицю. Далі слід орієнтуватися на дорожні знаки або навігатор. У самому селі невелика прогулянка мальовничим пагорбом приведе вас до монастирських воріт.

За свою багатовікову історію обитель стала місцем сили для багатьох поколінь українців, зберігши налаштування на духовність, спокій та повагу до традицій. Побувавши тут, ви матимете нагоду доторкнутися до величі минулого та насолодитися унікальним поєднанням історії, духовності та природи.

Раніше "Телеграф" розповідав про ще один монастир на Житомирщині. Свого часу він поєднував у собі якості релігійної святині та оборонної фортеці.