Алла Смарж: як використати декретну вiдпустку для початку власної справи

Для багатьох жiнок вагiтнiсть та декретна вiдпустка означає кiнець власного розвитку з професiйної точки зору. Але це зовсiм не так. Алла Смарж, засновник авторської методики та мережi мовних студiй LalaEnglish для дiтей вiком вiд 1 до 14 рокiв, розповiдає, як декрет та поява дитини сприяли заснуванню власної справи.

За своєю натурою я мрійниця, яка не задовольняється простим бажанням мріяти. Завжди керувалася правилом «деталізуй свої мрії в собі і це забезпечить тебе можливістю отримати саме те, що потрібно тобі», адже мріяти потрібно обережно! Саме так і сталося в моєму житті.

В шкільні роки мріяла про свою школу іноземних мов так, як в свій час зіткнулася з проблемою отримати якісні послуги в селі, де народилася і навчалася, хоч це місце знаходиться дуже близько біля Києва. Навчаючись в університеті знайомилася з новими людьми, цікавилася їхніми бажаннями, мріями, планами на майбутнє і зрозуміла, що більшість людей мого оточення взагалі не знають чим саме вони б хотіли займатися, чекають допомоги від знайомих та близьких. Це був однозначно не мій варіант. Мама все життя працювала бухгалтером, тато – водій, тому перспективи мої були невтішні.

Але я мала двигун всередині себе, який ніколи мене не підводив, який весь час був заведений і не давав можливості зупинитися, навіть коли це треба було. Тому то я завжди кажу, що спортом займаюся в нонстопному режимі – рухаюся вперед.

З 16 років почала опановувати репетиторську діяльність. Мені подобалося навчати, пізнавати, пояснювати, аналізувати…Я обростала студентами різної вікової категорії дуже стрімко. Після пар бігала по студентам до пізнього вечора, вночі навчалася та готувалася до пар, о 6 ранку прокидалася, щоб ще щось написати, тому що завжди любила писати, мріяла стати письменником, писала історії, казки для дорослих, писала , щоб нічого не мучило за день, бо натура в мене спостерігача, завжди любила спостерігати за людьми, їхніми манерами, мімікою, слухати їхню мову, а потім додумувати своє…Це все надихало і надихає мене й наразі, тому тем для писання в мені багато. Думаю саме тому в мене зажди було багато студентів, я до них відносилася по іншому, вони всі мені були небайдужі і вже сьогодні я розумію, що вони мені більше були потрібні, ніж я їм…

Саме відношення до людей як до джерела і стало ключовим моментом у формуванні того чим я займаюся наразі… Але поворотним моментом мого насиченого студентського життя була вагітність на 5 курсі, яка просто перевернула все догори дригом або більш за все впорядкувала мої голоси в мені.

Я стала вагітною жінкою, дружиною та ще й студенткою… Багато знайомих втішали мене, щоб я не засмучувалася і, що все однозначно буде добре, і мрії мої здійсняться, але років десь через три як мінімум, але… це не про мене! Двигун не зупинився, а почав працювати стабільно-неквапливо, наче вже поспішати немає куди, бо вийшли на правильну пряму! Так і сталося…

Вагітність подарувала мені купу прочитаних книжок по розвитку дитини, познайомила мене з різними, до цього невідомими для мене, ранніми методиками, в мене зародилося нове розуміння і відношення до всього, що мене оточувало. Мені хотілося літати. Я була натхненна і щаслива! Сприймала вагітність дуже позитивно і чекала на щось дуже продуктивне… Приблизно так можу описати свій стан. Я продовжувала писати, хотілося писати казки, але для свідомого віку, хотілося творити і я себе не зупиняла…

7 березня 2006 року в нашому житті з’явився двигун вже не просто мого, а НАШОГО життя. Анна подарувала не просто перші безсонні ночі нам з чоловіком, а й перші серйозні напрацювання, які, таке враження, виношувалися в мені разом з неюРазом з донечкою здала свою останню сесію і отримала диплом перекладача.

Далі почалося справжнє бурхливе життя… На третьому місяці життя дитини я відновила репетиторську діяльність, але почала зосереджувати увагу більше на дітях. Мені було по справжньому цікаво зрозуміти як працює їхній мозок, в яких умовах краще, в яких не так продуктивно, від чого все це залежить і що Дорослий може змінити зі знаком «+» .

Випробовувала все, що могла на своїй дитині. Денний сон супроводжувався класичною музикою. За день говорила з донечкою українською, англійською, російською мовами, читала казки французькою… Говорила із нею весь час на серйозні теми і бачила як реагують її оченята на різну інформацію. Переконувалася ще більше, що дитина до певної вікової категорії лише тілом перебуває на Землі, а загалом тримає зв’язок з чимось або кимось Іншим. Принаймні я так вірила, а, якщо в щось вірю, то це вже незламно.

Відчувала як налаштовується дуже міцний контакт з донечкою не просто як мами-дитини, а споріднених одиниць, які доповнюють один одного. Я для себе як жінка вирішила ще до материнства, що хочу мати відносини зі своїми майбутніми дітьми не на рівні батьків-дітей, а друзів, які будуть підтримкою один одному все життя. Тобто я точно не мама-квочка і інколи, порівнюючи себе з іншими мамами, розуміла, що не розуміюся чим лікувати дитину, бо в нашій сім’ї цим займається тато.

Я ніколи не дотримувалася чітких графіків годування і денного сну, бо моя дитина сама чітко показувала мені коли це їй потрібно…Для мене завжди пріоритетним було, є і буде – емоційний стан дитини.

Працюючи з дітьми переконалася, що діти потребують якісного відношення до себе, а не кількісного. Готуючи борщ мама може ввімкнути мультики дитині, а може дати фарби і дозволити малювати біля себе, але вибір варто робити чесно. Якщо мама роздратована і потребує фізично відокремитися з дитиною хоча б на момент приготування борщу, то краще включити мультик і емоційно відновитися, адже щаслива мама – щаслива дитина. Із самого початку обрала цей шлях для себе.

В нас також були моменти внутрішньої істерії, коли мої знання не піддавалися практичній реалізації. Виникало відчуття вини, яке просто руйнувало мене. Адже мій графік життя з кожним днем ставав щільнішим і активнішим. Студентів ставало реально багато, ідеї переповнювали мене і дитина, яка також розвивається і потребує весь час чогось більше, а ти просто в шаленому ритмі життя намагаєшся все налагодити, але не завжди це виходить… Саме на цьому етапі нашого життя я обрала якість відносин в першу чергу зі своєю донечкою.

Ми в 2.5 роки почали знайомитися з садочком. Вирішила робити це раніше, тим паче донька любила дитяче середовище. Крім того, почала писати історії саме про неї, працювати з новими для моєї дитини і для мене емоціями та відчуттями. Відтак мене зацікавила казко терапія. Навіть писала казки на замовлення. Героями наших казочок були «нетерплячі ельфи або ж зайчик-вередун», тобто я переносила її або свій стан на певного героя і нам ставало легше і веселіше. Ми, так би мовити, почали творити разом. Аня завжди бачила блокноти та ручки в моїй сумочці, де б ми не були. Це були мої щоденні аксесуари. Тому що записувала все, що приходило в голову, а це часто траплялося на дитячому майданчику, в парку.

Я почала розробляти різні ігри, вивчати детальніше вже існуючі. Мені реально все це було цікаво. Я цим жила! Аня спить – я пишу, Аня грається – я спостерігаю, тато з Анею бешкетують – я надихаюся, мами на майданчику спілкуються з дітьми – я підслуховую. Тобто все, що пов’язане з дитячим світом стало для мене джерелом енергії, ідей, розвитку, життєдайної сили. Відчувала, що скоро інформація, яка в мені накопичується трансформується в певний продукт, але якісний продукт. Для себе зрозуміла, що не лише їжа та одяг мають бути якісними. В першу чергу відносини з собою та відповідно відносини один з одним мають бути якісними. Лише в такому соціумі можуть зростати по справжньому щасливі діти.

Часто зізнаюся своїй дитині в тому, що не можу чогось витримати в силу того, що мені не вистачає певних навиків, сили, тобто в мені є слабкість, яка часто керує певними ситуаціями…і вона все розуміє, тому що я з нею чесна. Не порівнюю її з іншими дітьми, а, якщо це і роблю, то вибачаюся за те, що так немудро чиню. Тобто я вчуся разом зі своєю донечкою бути чесною сама з собою і цьому вчиться вона. Адже діти вміють приймати все як є, вони не додумують. Вони точно можуть бути чесними, просто дорослі дуже часто обмежують їх в цьому і, на жаль, це починається з відвідування дитячих садочків.

Працюючи з дітками я зрозуміла, що подача інформації давно не оновлювалася і діти, які сьогодні готові взаємодіяти з інформацією на більш якісному рівні, не мають можливості. Дорослі нібито відрізають зайві кутики дитини, щоб втиснути її в систему, яка оновлюватися не поспішає. Моя донька дуже довго називала всіх на «ти» і говорила «привіт».

Я помітила як це бентежить і обурює дорослих «тьоть-дядь». Вони намагалися відразу виправити її і вказівним пальчиком насварити, щоб запам’ятала краще. В свою чергу я намагалася пояснити своїй дитині, що кожна людина має свої звички, але не кожна людина може їх змінювати. Тому нам краще випрацювати в собі звичку «сприйняття», тобто ми розуміємо, що таке світобачення є, але ми не є його користувачами, ми маємо своє і готові ділитися ним. Тобто моя позиція роботи з дітьми завжди була побудована на «неосудженні» дорослих, які зробили дитину, комфортну для системи, а на формуванні якісних відносин, де б дитина змогла проявити себе як думаючу особистість.

Всі мої думки-випробовування-експерементальні уроки сформували в мені те, що зараз є основою роботи мовних студій LalaEnglish. Буквально за декілька ночей я написала шаблони книжок, які б я хотіла створити. Вони лежали і чекали свого часу, а я працювала далі. Почала навчати діток з 6 місяців, спостерігала за їхньою реакцією, сприйняттям і дійшла до висновку, що мова дається всім. Головне її не вчити, а проживати ситуативно, тобто навчальний процес має бути насичений координованими іграми, які вчать дитину мислити, розуміти, обирати, які дають можливість накопичити знання і відтворити їх в момент готовності.

Я вчилася в дітей створювати навчальний процес таким чином, щоб вони отримували радість і користь одночасно. А це трапляється тоді, коли дитина пірнає в мовне середовище якомога раніше. Вона грається з інформацією, їй комфортно, вона споживає, накопичуючи в собі нові враження, емоції, знання. Зрозуміла, що ігри мають не обмежувати, а давати вибір, розвивати уяву. Все це активно акумулювала в собі, обростаючи ще більшою кількістю дітей-студентів. Моя дитини знала, що мама грається з іншими дітками і ми з нею разом все репетирували, вона була моїм детектором якості.

Паралельно я освоїла навики акторської майстерності і почала проводити дитячі дні народження як аніматор Лала. Мені було цікаво все і охопити хотіла якомога більше. Так і сталося! За день працювала в Києві, Борисполі, Ворзелі та пізно ввечері приймала останнього студента дома, де мені вже допомагала проводити урок моя донечка, яка росла в цьому творчому процесі і легко маніпулювала певними речами.

Кожний мій урок з дитиною ростив в мені професіонала. Я працювала в дитячих центрах розвитку, спілкувалася активно з батьками, уважно працювала з дітьми і все це давало мені не лише фізичну втому та осуд зі сторони, що я погана мама, а досвід, який неможливо придбати в крамниці навіть за дуже великі кошти. Я не боялася, що мене осудить моя дитина, тому що переконана, що діти мають пишатися своїми батьками, а батьки мають бути реалізованими особистостями з хорошим почуттям гумору. Головне бути чесним і якісно проводити час з дитиною, навіть, якщо мама може виділити декілька годин на декілька днів.

Моє життя переросло в суцільні нонстопні уроки. Батьки, які дуже хотіли потрапити до мене на уроки, але фізично все було щільно, почали створювати міні групи і я почала пізнавати дітей через їхню взаємодію один з одним. Це був безцінний досвід. Головне все сприймати як джерело досвіду, тоді все буде розвиватися в правильному напрямку…

Коли Аня пішла в школу я відчула непереборне бажання бути з нею більше. Тому вирішила, що саме час трансформувати свій досвід і кількість в якість. Орендувала клас в школі, де навчається моя донечка і в другій половині дня почала працювати з групами діток. Це був важливий крок для нашої сім’ї. Мій чоловік взяв на себе всі документаційні моменти, співпрацю з бухгалтерами та юристами, адже ми все з самого початку робили по правилам.

Я почала реалізовувати книги в співпраці з дизайнером, записувати авторські пісні, які тестувала моя донечка, яка майже до всіх пісень розробила рухи для кращого та легшого сприйняття. Ми з моєю сестрою, яка являється дитячим дизайнером почали поповнювати базу візуальних матеріалів текстильними виробами. Чоловік з донькою обирали ігри в магазинах вже не просто для свого особистого задоволення, а враховуючи вік та варіанти використання тієї чи іншої гри. Тобто мрія, яка в мені зародилася багато років до… переросла в справу всієї моєї сім’ї, яка дуже обережно і свідомо відноситься до її розвитку. І нас це робить кращими та ближчими один з одним!

Сьогодні я вагітна вдруге, але моя методика вивчення англійської мови для діток від 1 до 14 років від цього лише збагачується. Завагітнівши вдруге в мене з’явилося бажання розробляти настільні ігри та організовувати табори повного дня. Мені так само як і колись хочеться спостерігати-аналізувати-реалізовувати. Команда однодумців зростає. Я натхненна як і 15 років тому… Продовжую вести чесний діалог з дітьми і вчитися в них бути кращою. Зрозуміла для себе, що навчальний процес має забезпечувати студентів і вчителів зоною психологічного комфорту, а це відбувається від якісних взаємовідносин. Головне людям бажати ставати якіснішими та рухливішими і все в нас вийде…

Якщо хочете розповiсти свою iсторiю, пишiть нам на адресу [email protected]>