Поради для батькiв на кожен день від психолога Світлани Ройз

Мати чотирьох доньок та колумнiст UAUA.info Катя Лозинська розповiла, яким корисним речам можна навчитися на семiнарi з дитячої психологiї, та чи допогають вони в повсякденному життi.

В мене четверо дітей і при цьому підвищений рівень стресостійкості. Це коли десь далеко в квартирі хтось грюкає дверима, а поруч двоє один одного тягають за волосся, а ти при цьому стоїш і дивишся. Не тому, що тобі байдуже, а тому що просто не знаєш, що маєш робити.

Інколи під час істерики чотирьохрічки, що не вона перша зайшла в ліфт, чи хлопанні дверими дівчини-підлітка, котру заставляєш стерти туш з очей, в мене просто опускаються руки, бо я не чарівниця, я не знаю, як з цим впоратись і не можу все змінити за помахом чарівної палочки.

Звісно, як і більшість мам, то тут, то там я цікавлюсь статтями та книжками по дитячій психології, та всі вони намагаються навчити мене правильним побудовам речень при спілкуванні, методам прислухання, а не конкретному методу розрядження ситуації тут і зараз. І ось знайшлась людина....

Не знаю, що мене підштовхнуло, але я сходила на семінар та водночас презентацію книги відомого українського психолога Світлани Ройз.

Коли вона почала говорити, в мене сльози накотились на очі. Чи то від того, що я знайшла людину, яка допоможе мені, чи то від концентрації мам в залі та градусу їхніх сподівань на допомогу. З першої ж секунди я їй повірила.

З того, що я почула є три речi, якi я почала використовувати відразу, і які роблять моі відносини з дітьми кращими.

Перше, це те, що підсвідомо використовують дуже часто всі батьки при “заспокоєннях” – садимо дитину собі на коліна, обличчям до себе, обгортаємо її в обійми та починаємо гладити по спині, проговорюючи “я з тобою, я тут”. Інколи можна навіть розгойдуватись взад-вперед і повторювати “я з тобою, я тебе люблю” як мантру. Працює. Думаю, ця техніка перевірена століттями.

Друга порада, яка особливо тала в нагодi в розрізі того, що мої молодші доньки тільки пішли в садочок, дуже цікавими виявилися поради з приводу прощання. Я думаю, багатьом знайома картина: дитину запхають в групу, а мама чи тато включають «п’яту передачу» при переміщенні садочковими коридорами в сторону виходу.

Більшість вихователів так нам радять, правда ж?! Зі словами “довгі прощання тільки посилюють важкість самої розлуки”, але підсвідомо та може й свідомо, нам всім так важко лишати ці налякані дитячі очі, серед чужих людей-дітей-іграшок. Тому – не кидаємо! Прощаємось довго, скiльки потрiбно дитинi.

Третє - заряджаємо дiтей з самого ранку своєю позитивною енергією.

Наприклад , граємо в «надуй повітряну кульку». Практикується до входу в групу, при виході з дому для школярів. Я запитую у доньок, де в них клапан (дірочка) для надування кульки, кажу що мені хочеться надути їх посмішками і радістю, міцно обіймаю, починаю дихати (імітуючу надування), відсуваюсь і перепитую, чи достатньо надулось?

Інколи вони швидко наповнюються, іншим разом довше, а моя найстарша донька, яка спокійно уходить в будь-які простори вже досить давно, сьогодні простояла так хвилин з п”ять, отримуючи (судячи за все) повний кайф від можливості набратися маминих сильних емоцій.

Ми часто забуваємо, що не тільки маленькі діти такі беззахисні і безсилі, що не тільки їх треба обнімати-цілувати-наповнювати. Старшим та дорослим дітям теж так важливо отримати заряд від нас батьків. Та що там казати! Хіба нам, дорослим, не важливий кожен “цьомік” та “обнімашка” близької людини посеред дня?!

Саме про це i нагадує Свiтлана Ройз на своїх семiнарах та у книжках. Найдорожчi речi - це зовсiм не речi.