В первый класс уже с родителями!

Історія цієї родини зі Львівщини розпочалася 13 років тому, коли Ірина та Дмитро (імена в розповіді змінені) стали на весільний рушник. Вони дуже хотіли мати власну дитину, але з цим виникли проблеми… Зверталися до лікарів, які з усіх сил намагалися їм допомогти, та стати біологічними батьками подружжю так і не вдалося.

«До всиновлення дитини ми йшли дуже довго, – розповідає Ірина. – Говорити на цю тему з чоловіком почала ще 7 років тому, але він був категорично проти. Та з часом Дмитро почав допускати такий варіант. Тож я звернулась у Відділ у справах дітей. Там мені порадили зайти на портал sirotstvy.net. Ми дивилися фото, але з більшістю дітей хтось уже мав контакт, тобто розглядав їхні кандидатури для всиновлення. Тоді довелося зв’язатися з Києвом».

Свою дитину подружжя знайшло не відразу. Спершу Ірина та Дмитро подумували про всиновлення однієї дівчинки, але якось не склалося. Потім мали їхати в Чернігівську область, щоб подивитися на іншу дитину, жінка навіть відпустку на роботі взяла, та теж щось «не пустило». Мабуть, так розпорядився Бог... Коли прибули до столиці, їх тут дуже гарно прийняли, показали відео про дітей. Сім’я бажала всиновити маленьку дитину, до року, але доля подарувала їм зустріч із 7-річним Максимком.

«Не можна сказати, що ми відразу зрозуміли: це наш син, – продовжує Ірина, – але, напевно, якесь схоже відчуття було. І я, і мій чоловік одночасно звернули на нього увагу».

А потім на них чекав місяць зустрічей, протягом якого подружжя їздило в Київ до хлопчика. Звечора на поїзд – зранку в столиці. Дві години погуляли з ним – і знову на поїзд. Рано-вранці повернулися додому – побігли на роботу. Але це було варте того, адже забирали Максимка вже як повноцінні мама й тато – знали одне про одного багато чого.

«Майже 3 місяці, як син у нас, але з ним ще трохи складно, виникають деякі проблеми на побутовому рівні, – розповідає далі Ірина. – Та найважче для нас зараз – його запитання. У нього їх просто неймовірна кількість! Хлопчик ще повністю не зрозумів, чи житиме він тут, чи на нього чекає інтернат. Ось недавно поцікавився: «Мамо, а коли ти будеш стара, у мене буде нова мама?» На всі його запитання дуже важко відповідати, доводиться консультуватись із психологом. Зараз хлопчик відкриває для себе багато нового, того, про що діти з сімей дізнаються набагато раніше. Нещодавно гуляли в лісі, і раптом він з таким захопленням каже: «Мамо, я тут ще ніко-о-о-ли не був!»

1 вересня перший раз у перший клас Максимка повели мама й тато. У школі знають, що він усиновлена дитина. Ірину та Дмитра підтримують і вчителі, і батьки однокласників.

А вдома хлопчик просто насолоджується тією кількістю уваги, яку йому приділяють. Адже тут у нього є і мама, і тато, і бабусі, і дідусь, і багато двоюрідних братів та сестер, котрі його дуже люблять! Тепер він має навіть хрещених батьків, які приносять йому подарунки. Не було змоги дізнатися, чи хрещений Максимко, тому в церкві Ірині та Дмитру порадили охрестити дитину.

Наостанок Ірина висловила вдячність усім тим людям, які допомагали їм із усиновленням, адже цей процес не викликав жодних труднощів, а майбутнім батькам побажала терпіння та любові.

Ми ж зичимо сім’ї процвітання! Хай синочок росте та радує всю свою велику родину!