Три плюс три

Час від часу на форумі порталу «Сирітству – ні!» виникають дискусії щодо того, навіщо усиновлювати, якщо є рідні діти. Дехто не може цього зрозуміти. Відповідь на питання дає Валентина Антонівна із Севастополя, мама тепер уже шістьох дітей: «Шість років тому я почала задумуватися про усиновлення. Щось підштовхувало до таких думок. З іншого боку, я вже трьох дітей народила, тому хотілося відпочити. Але весь цей час, мабуть, Бог готував моє серце. І я сказала: «Так! Я готова!»

Спочатку Валентина Антонівна та її чоловік Сергій Михайлович планували всиновити двох малюків, але так сталося, що їхня знайома, яка теж усиновлювала, бачила діток, розповіла про двох рідних братиків, 10-річного й 4-річного, та 3-річну сестричку. Подружжя трохи вагалося, але потім вирішило, що є сили поставити на ноги й трьох.

Перед першою зустріччю вони дуже хвилювалися, боялися, що не зможуть знайти потрібних слів, особливо для меншеньких. Але все пройшло природно. Діток завів лікар, сказав: «Це ваші тато й мама». Малеча відразу кинулася їм на руки. Найстаршенький Іллюша трошки засоромився, просто сів поруч, але все ж відчувалося його сильне бажання потрапити в сім’ю. Спільну мову знайшли відразу, ніяких проблем, відторгнень.

Близько чотирьох місяців тягнувся процес усиновлення. 1 червня, у День захисту дітей, синочків та донечку забрали додому. Дуже швидко вони звикли до нових умов, подружилися зі старшенькими сестричками й братом. Рідні діти Валентини Антонівни та Сергія Михайловича (їм 7, 10 та 12 років) у формі гри всьому вчать молодших. Тату й мамі вже не так важко. Спочатку, звичайно, різницю відчували: було троє – і відразу шестеро... І увагу зараз треба ділити на шістьох, і вникати в проблеми шістьох.

Мама вже добре вивчила характери дітей і з радістю про них розказує: «Іллюшка – емоційний хлопчик. Старається догодити, хоч не завжди це виходить. У ньому відчувається негативний вплив дитячого будинку. В Іллю за два роки «вселився» обман. Яка б ситуація не виникала, він намагається вирішити її з допомогою хитрощів. Звичайно, ми пояснюємо йому, що це хибний шлях, що завжди треба говорити правду. Зараз обман «проскакує» через раз: раз поборе його в собі, а вдруге, за старою звичкою, знову скаже неправду. Хоч характер уже і сформований, але він намагається виправлятися, хоче догодити нам. Ілля цінує те, що зараз має. Та все ж він молодець, допомагає в усьому.

Слава був дуже замкнутий, як їжачок. Зараз уже нічого, відходить, інколи може й характер проявити. Відчуває себе господарем, стає розкутим.

Катя – така собі «лапочка-дочка». Спритненька, весела дівчинка, емоційна. Ділиться всім, що її турбує. З нею найлегше».

Валентина Антонівна впевнена: якщо вирішили усиновити, треба рішуче йти до мети! Будь-які проблеми можна розв’язати. Можливо, знадобиться час, можливо, терпіння, але нічого в цьому страшного нема. Потім старання батьків окупляться дитячою любов’ю!