Семья для детей с ВИЧ

«Жодна добра справа не є нашим власним здобутком і не належить нам. Це все одно, як би ви порівняли добру справу з касиром банку, яка видає кошти в кредит і вважає ці кошти - власними, більш зате, - ще й пишається своєю щедрістю і добротою. Але ми і наша доброта є засобами здійснення цієї доброї справи, за що матимемо подяку в самих нас від Творця і від країни в якій стане, нехай не повністю, але ж все таки менше дітей-сиріт, утриманців сирітських закладів.»

В Київських сиротинцях сьогодні живуть чотирнадцять Віл-позитивних малюків. Їхні батькі або померли, або відмовилися від них. А діти живуть. Живуть із надією, що зможуть сказати комусь «мама» й «тато». Зусиллями, зокрема й нашої організації, троє малюків знайшли свої родини, а один повернувся до мами. Невелика цифра з огляду статистики, велика - з огляду кожної конкретної долі.

Радію з того, що робота наших «мережівських» Центрів допомоги киянам, які живуть з ВІЛ продовжується сьомий рік поспіль й ми можемо пишатися тим, що головна мета всіх попередніх проектів і грантів здійснилась – на базі наших Центрів (а їх у нас два, на правому і лівому берегах Дніпра) було засновано і відкрито дві комунальні установи, які тепер мають досить пафосну та анти конфіденційну назву «Київські міські центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді». Тепер ми державні, а це синонім слова «стабільні», наших працівників визнано професійними, а роботу – соціально значущою!

Я дякую Господу, що ми не конкуренти, не опозиціонери і вороги, а партнери, які допомагають один одному досягти спільної мети – вчасно і професійно допомагати ЛЖВС не зважаючи на джерела фінансування та адміністративне підпорядкування. Думаю це справжня співпраця, на ниві якої обов’язково зійде добрий плід.

Зважаючи на те, що програми дитинства і материнства завжди були пріоритетом роботи наших Центрів мені б хотілося розповісти про досить новий напрямок нашої роботи – запобігання інституалізації та пошук сімейних форм виховання для ВІЛ+ дітей, які тимчасово або на все життя втратили своїх батьків. Це найскладніший напрямок соціальної роботи і найбільш вартісний за рівнянням: ресурс ($) = якісні соціальні і поведінкові зміни клієнта в найкоротший час.

Пошук прийомних батьків або опікунів дуже складна справа, її успіх залежить від вірної інформації про громадські сектори серед яких велика вірогідність знайти людей, соціальний і моральний рівень яких відповідає родині, яка потенційно може виховувати прийомну дитину. Друга умова успіху – безперервність процесу.

В київському відділенні з 2005 р. почали впровадження програм профілактики раннього сирітства, до сьогодні здійснюється пошук прийомних батьків, їх навчання та безпосередня допомога в оформленні опіки або інших форм сімейного виховання. Так нам вдалося вивести з дитячого будинку 4-ро ВІЛ+ дітей сиріт, троє з цих дітей знайшли нових батьків, одна дівчинка повернулася до рідної матері, яку нам вдалось знайти в колонії, та допомогти зробити все необхідне, щоб жінка повернула свою доньку в родину. Але найбільшого успіху нам вдалося досягти шукаючи опікунів серед родичів дітей, так на кінець 2010 р. 11-ть дітей не потрапили до будинку дитини завдяки тому, що їх близькі (іноді не зовсім близькі) родичі після інтенсивного соціального супроводу та інформування про те, що діти з ВІЛ можуть жити і потребують такої ж любові та піклування як і решта, погодились взяти під опіку осиротілих своїх маленьких родичів.

Хочу затримати Вашу увагу на одому випадку оформлення опіки. Ця неймовірна історія почалася з телефонної розмови, коли до нас зателефонувала жінка та повідомила, що її сусіди померли (на протязі двох місяців, один за одним) від СНІДу та наркотиків, але вони залишили двоє дітей, що мені з ними робити??? Ми розуміли, що дітям терміново потрібно шукати притулок, ситуацію ускладнювало те, що діти не обстежені на ВІЛ (про статус батьків, які не стояли на обліку в міському Центрі СНІДу сусідка раптово дізналась, знайшовши довідки про позитивний тест на ВІЛ в купі документів цієї родини).

Нам вдалося замотивувати сусідку тимчасово доглянути дітей, поки їх не буде медично обстежено і не встановлено їх ВІЛ статус. Також намагалися підтримати її не тільки словами, ми забезпечували родину і продуктами харчування і засобами гігієни, навіть на медичні обстеження намагались знайти можливість транспортування дітей, щоб жінці не було важко долати дорогу до Центру СНІД з двома дітьми. Нажаль молодша дитина (а їй 3,5 роки, старшій дівчинці 14 років) виявилася ВІЛ-позитивною і це було вироком, сусідка була не готова до цієї шокуючої новини, а згодом виявилося що сусідка вагітна і з чоловіком очікують на власну дитину.

Це дуже складна справа соціального супроводу, кількість послуг наданих родині складно підрахувати. Допомогу одночасно надавали і соціальний працівник і наша медична сестра і, звичайно, психолог. Було використано методику мультидисціплінарного підходу до вирішення соціальної проблеми і в решті ми отримали результат. Діти залишилися в родині, жінка оформила опіку і доглядає трьох дітей (одну власну і двох всиновлених), як ви вже зрозуміли, одна дитинка - хвора на ВІЛ.

Це незвичайна і складна історія, яка могла б мати і зовсім інший не такий щасливий кінець, але було кинуто дуже великий ресурс (і людський і матеріальний) на досягнення кінцевої мети – зробити все, щоб діти не потрапили до будинку дитини.

Кожен випадок індивідуальний і по своєму цікавий, ефективність нашої роботи можна проаналізувати і відсутністю нових дітей-сиріт, які поповнювали б будинки дитини і інтернати нашого міста. Для нас – це успіх, який не можливо порівняти ні з якими якісними і кількісними індикаторами та матеріальними витратами. Це життя людей, нехай ще маленьких, але наших співвітчизників, які отримали шанс не загубитися в байдужості і формальній доброзичливості, а знайшли нових люблячих батьків, а з ними і нові надії, нові стосунки, нове майбутнє!!!

На кінець, хочу наснажити всіх працівників соціальної сфери, наших колег, що результат вашої праці рано чи пізно зійде щастям нових людей, колишніх дітей-сиріт і те, що на перший погляд ми не можемо поміряти і оцінити – стане великим здобутком для нового покоління.

Автор: Лада Булах

Виконавчий директор КМВ ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»