Про застосування у навчальному процесі новітніх технологій та впровадження європейських стандартів у вітчизняній освіті йшлося на нараді директорів столичних дванадцятирічок

Директори усіх 526 столичних шкіл обговорювали насущні проблеми галузі на нараді, що відбулася у Київському палаці дітей та юнацтва.

Своїми думками щодо реформи в освітній сфері поділився й Київський міський голова Олександр Омельченко. За його словами, проблема з педагогічними кадрами, яка ще кілька років тому була досить актуальною, практично розв’язана. Адже на початку нового навчального року у навчальних закладах нашого міста майже не було вакансій. До слова, у столичній системі освіти працює 57 тисяч спеціалістів, серед яких 33 тисячі, власне, вчителів. Оперативно змінити ситуацію вдалося завдяки поліпшенню умов роботи і побуту фахівців, різноманітним пільгам для тих, хто тільки став до роботи після закінчення вузу, та створенню муніципального Педагогічного університету імені Грінченка, де готують кадри саме для столичних шкіл.

Стосовно ж Болонського процесу, як вважає Олександр Омельченко, головне — не приєднання до нього, а те, наскільки освіта готова до подальших перемін, коли інтеграція стане поглиблюватися. Адже такі новації передбачають вільне навчання в іноземних університетах, відкритий ринок праці. Треба зробити все можливе, щоб це не спричинило “відтоку мізків”, щоб після навчання за кордоном молодь поверталася працювати додому. Українські вузи мають створити такі умови для навчання (і проживання у гуртожитках), аби здобувати освіту в нас було не менш престижно, ніж за кордоном. Власне, за рівнем викладання наукових дисциплін деякі вітчизняні університети вже нині здатні гідно конкурувати з європейськими. Щоб кожен юнак чи дівчина дійсно мали змогу вільно обирати, де навчатися, треба також подолати мовний бар’єр. А для цього всі школярі мають опановувати іноземну на такому рівні, щоб мати змогу вільно спілкуватися нею. Відтак одне з нагальних завдань освіти — сучасна підготовка викладачів англійської, французької, німецької, організація їхнього стажування за кордоном.

Ще зовсім недавно показником сучасності школи було те, чи є в неї комп’ютери. Сьогодні у Києві це вже давно норма: інформатизація охопила геть усі навчальні заклади. Нині учні хизуються один перед одним, розповідаючи, наскільки сучасну модель апаратури встановлено в їхньому кабінеті інформатики. Дев’яносто відсотків дванадцятирічок мають безкоштовний доступ до Інтернету, а кожна третя — власний сайт. Проте комп’ютерну безграмотність ще доведеться долати, причому найчастіше від неї потерпають не учні, а самі викладачі. Тож у школах деякі старшокласники (обізнані з усіма комп’ютерними примудрощами) не лише допомагають викладачам застосовувати апаратуру під час уроків, а ще й пояснюють їм що й до чого. Безперечно, для більшості підлітків “розумні машини” — вже не розкіш, а буденні реалії цивілізованого життя. Відтак на часі комп’ютерна революція, що несе з собою зовсім нові форми проведення уроків, виконання домашніх вправ і віртуальне спілкування з наставниками. Аби повноцінно використовувати сучасні інформаційні технології у освітньому процесі, доведеться подбати ще й про сучасні ліцензійні програми, яких поки що не вистачає. Нарешті ідеї фахівців-новаторів швидше втілюватимуться у життя. Раніше частина відкриттів “осідала” в архівах, у рукописах педагогічних праць, а вчителі були змушені вигадувати велосипед. Нині ж досвід можна акумулювати на електронних носіях.

Чимало уваги на нараді освітяни приділили одному з недавніх технічних нововведень у столичних навчальних закладах — інтерактивним дошкам. Понад десять мільйонів було спрямовано на їхню закупівлю зі столичного бюджету. Цю апаратуру поступово доправляють в усі школи. У кожному районі відбулися такі собі майстер-класи, де фахівці, які вже давно працюють з цим гібрідом маркерної дошки та проекційного екрану, розповідали про його переваги та нюанси роботи. Педагог може керувати комп’ютером, знаходячись біля дошки. Взявши у руки спеціальний маркер, він працює із зображенням на екрані, підкреслює, обводить важливі частини малюнка, тексту, креслить чи коректує схеми. При цьому все, що зображено на дошці, буде також відображатися на екрані комп’ютера в реальному часі. Це дає змогу учням працювати з електронною контурною картою, будувати та звіряти графіки із зразками. З інтерактивною дошкою можна на уроках переглядати фотодокументи, навчальні фільми, зупиняти їх, вносити певні корективи, використовувати у реальному часі матеріали Інтернету. Також учитель може конструювати авторські програми та зберігати їх на електронних носіях. До того ж техніка допоможе зробити дійсно цікавими та ілюстрованими тематичні вечірки, заняття шкільних гуртків, лекції. Звісно, інтерактивна дошка аж ніяк не замінить традиційний підручник. Проте на тлі цього новітнього обладнання застарілі посібники навіюють на учнів нудьгу. Тож друковані підручники й посібники теж потрібно модернізувати. Власне, столиця і в цьому плані має досить цікавий досвід: створення муніципальних підручників для шкіл. Київські підручники з інформатики, іноземної мови, краєзнавства отримали вже чимало престижних нагород за зміст та оформлення. Тож на ці видання зі столичного бюджету було додатково спрямовано ще чотири мільйони гривень.

На жаль, швиденько, ніби за помахом чарівної палички, оновити школи не вдасться. Бо ще трапляються навчальні заклади, де талановиті освітяни вже розробляють принципи педагогіки майбутнього, а учні мандрують віртуальними світами за допомогою Інтернету, однак інтер’єр приміщень бажає кращого: фасад облуплений, шибки затуляються не надто міцно. Звісно, явних недоліків останнім часом поменшало завдяки загальноміським програмам, таким як “Шкільні дахи”, “Шкільне подвір’я”. Проте є будівлі, де косметичний та навіть і локальний капітальний ремонт вже не допоможе. Зведені ще у п’ятдесятих роках, вони не відповідають сучасним вимогам. Олександр Омельченко розповів освітянам про свої погляди стосовно оновлення таких “старожилів”. За його словами, у Києві виправдала себе система поетапного відродження будівлі. Для цього спочатку зводять прибудову з великими актовим та спортивним залом, басейном, зручними просторими класами. А потім вже реконструюють основні корпуси. Скажімо, так омолодили школу № 115, що у Солом’янському районі. Звісно, це будівництво ведеться з сучасних матеріалів. Але є потреба змінити дещо і в приміщеннях навчальних закладів, які мають пристойний стан. На думку Олександра Олександровича, склопакети під час цьогорічної суворої зими настільки добре себе зарекомендували, що варто зробити поступову заміну віконних блоків в усіх шкільних будівлях.

www.kreschatic.kiev.ua