Нова родина для ВІЛ-позитивної дівчинки

З березня 2008 року Всеукраїнською Мережею ЛЖВ в Україні реалізовується проект «Покращення життя ВІЛ-позитивних дітей та їх сімей», одним із завдань якого є сприяння у влаштуванні ВІЛ-позитивних дітей–сиріт та позбавлених батьківського піклування у сімейні форми виховання.

Протягом першого року діяльності проекту 24 ВІЛ-позитивні дитини-сироти знайшли тепло та затишок у нових сім’ях.

До Вашої уваги історія ВІЛ-позитивної дівчинки, яка знайшла родину завдяки зусиллям співробітників проекту Кримського обласного відділення ВМ ЛЖВ. Наталка (ім’я дівчинки змінено з метою збереження конфіденційності) була дитиною небажаною, народилася в сім'ї, в якій обоє батьків зловживали наркотичними речовинами. Дівчинка народилася недоношеною, з важкими ускладненнями.

Рідна мати дитини залишила дочку в пологовому будинку і надалі її станом не цікавилася. Зрідка онуку відвідував дідусь, який приносив молочні суміші та пелюшки. З пологового будинку дитина була направлена в інфекційну лікарню, а потім, після позбавлення найближчої рідні батьківських прав, в будинок дитини, де Наталка знаходилася до 6 років.

Співробітники проекту дізнались про історію дитини, вивчаючи документи та спілкуючись з персоналом будинку дитини. На початку своєї роботи команда проекту досліджувала можливість повернення дитини в біологічну сім'ю – була зібрана інформація про родичів, знайдені їх контакти. Психолог проекту зустрілася з дідусем дівчинки, щоб обговорити його можливість взяти онуку з будинку дитини до себе на виховання. Однак, хоча дідусь і виявляв стурбованість долею онуки, його нова дружина була категорично проти займатися хворою і чужою дитиною.

На наступному етапі роботи співробітники розпочали пошук прийомних батьків для дівчинки. Про Наталю розповідали під час тренінгів для потенційних прийомних батьків, які проводить Кримський Республіканський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спілкувалися з прийомними батьками і з батьками-вихователями вже існуючих ДБСТ. Відбувався пошук потенційних батьків також і серед співробітників будинку дитини.

Зрештою, одна жінка виявила бажання взяти на виховання Наталю і подала документи, як потенційний кандидат в прийомні батьки. Почався наступний, складний етап роботи – збір документів та підготовка Наталки до переходу в сім'ю. На цьому етапі потенційній прийомній матері була необхідна підтримка, адже іноді її бажання взяти ВІЛ-позитивну дитину викликало нерозуміння з боку представників державного сектору.

Нажаль, складнощі на цьому не закінчилися. Коли дідусь дізнався, що його онуку можуть забрати в прийомну сім'ю, то почав відвідувати онуку і повідомив всьому персоналу та адміністрації школи-інтернату (коли Наталці виповнилося 6 років, її перевели в школу- інтернат), що забере дитину до себе. Потенційна прийомна мати змушена була припинити процес оформлення документів для створення прийомної сім’ї, розуміючи, що в рідній сім'ї дівчинці буде краще. Після цих подій співробітники проекту зв'язалися з дідусем повторно і з'ясували, що він хотів би оформити опіку, але залишити дитину в школі-інтернаті, а додому забирати її тільки на канікули. Персонал проекту щиро і наполегливо доносив чоловікові переваги виховання дитини в сім’ї. Також йому повідомили про те, що він має право взяти дитину під опіку навіть, якщо вона вже перебуває у прийомній сім’ї.

…Новий 2009 рік Наталка зустріла в прийомній сім'ї зі своїми новими прийомними сестричками, прийомною мамою та бабусею. Сьогодні Наталка живе в люблячій сім'ї, ходить до школи та школи мистецтв, де вчиться танцювати та грати на музичному інструменті. Адаптація дитини проходить достатньо успішно.