Pеорганізація структури та зміцнення матеріально-технічної бази Служби крові України

На селекторній нараді з питань розвитку служби крові України основним питанням обговорення була реорганізація структури та зміцнення матеріально-технічної бази Служби крові України. Результати інвентаризації Служби 2008 року засвідчили, що в Україні функціонує багаточисельна та розгалужена мережа закладів та підрозділів переливання крові - 61 Центр крові та СПК, з них 1 республіканська, 24 ОСПК, 29 МСПК, та 493 відділення трансфузіології лікувальних закладів, 74 – лікарні, які проводять заготівлю донорської крові та підпорядковані МОЗ України. Крім цього існує 6 відомчих закладів переливання крові (Міністерство оборони – 3, Укрзалізниця – 3).

Чисельність спеціалізованих закладів переливання крові та відповідних підрозділів лікувально-профілактичних закладів призводить до нераціонального використання навіть тих мізерних коштів, що виділяються на службу крові і не можуть забезпечити якість та інфекційну безпеку компонентів та препаратів крові.

Протягом останніх п'ятнадцяти років донорство в Україні переживає значний спад, що, насамперед, пов'язано зі складною соціально-економічною ситуацією, погіршенням демографічної ситуації, ліквідацією колишньої планової системи організації донорства, практично припиненням пропаганди донорства в засобах масової інформації, украй незадовільним фінансуванням закладів служби крові. Загальна кількість донорів в Україні за 15 років зменшилася більше, ніж у 2 рази. У зв'язку із загостренням проблеми інфекційної безпеки донорської крові в Україні щорічно відводяться від кроводачі біля 10% донорів і вибраковується більше 5% усієї заготовленої крові. Зростає кількість ВІЛ-інфікованих осіб серед кандидатів в донори. Тому трансфузії компонентів та препаратів донорської крові не можна вважати абсолютно безпечними, а проблема профілактики передачі гемотрансмісивних інфекцій вимагає свого вирішення.

Пріоритетом при реформуванні галузі повинна стати централізація закладів служби крові в регіонах з метою створення керованої, самодостатньої структури, яка зможе гарантувати якість і безпеку заготовленої донорської крові, її компонентів та препаратів плазми крові в необхідних обсягах, опираючись на стандарти якості виробництва компонентів крові та препаратів плазми крові, що є характерною складовою служби крові розвинених країн.

Об’єднання регіональних закладів служби крові в єдиний центр надання трансфузійної допомоги хворим та потерпілим дозволить ефективно використовувати кадрові, матеріально-технічні та фінансові ресурси, мінімізувати виробничі витрати.

Структурні зміни, які необхідно провести - це жорстка централізація в регіонах, створення вертикалі управління службою крові, що забезпечить підняття на якісно вищий рівень надання трансфузійної допомоги хворим і дотримання стандартів якості і безпеки крові, її компонентів та препаратів плазми крові.

На регіональному рівні необхідно провести комплекс заходів з об’єднання підрозділів закладів охорони здоров’я та їх філій (окремих станцій переливання крові) в єдиний в регіоні Центр служби крові.

Відповідно до перспективної моделі реорганізації системи надання медичної допомоги на первинному і вторинному рівнях – функціонування відділення трансфузіології в кожному лікувальному закладі не завжди є доцільним, але організація донорства на цих рівнях повинна зберегтися, і покладається на головних лікарів лікувально-профілактичних закладів.

Малопотужні та нерентабельні підрозділи переливання крові повинні бути реорганізовані у відділи із зберігання компонентів та препаратів крові (банки крові) з метою забезпечення лікувально-профілактичних установ та закладів гемотрансфузійними засобами, організації проведення гемотрансфузійної терапії та профілактики посттрансфузійних ускладнень. На них також покладається обов’язок з організації “Дня донора” для виїзних бригад регіонального Центру служби крові.

Мета реорганізації служби крові України не є самоціль, а життєва необхідність. Вона дає значні економічні вигоди: взяття, переробка, зберігання та логістика донорської крові та її компонентів повинні зосередитися в регіональному спеціалізованому закладі служби крові.

Особливу увагу керівництво МОЗ звернуло на питання призначення керівників служби крові. Сьогодні, в деяких регіонах на посади керівників обласних закладів служби крові призначаються лікарі різних спеціальностей (навіть провізори), які не пропрацювали до призначення в службі крові ні одного дня. Згідно з відповідним наказом призначення на посади в регіонах не повинні проводитись без погодження з головними спеціалістами МОЗ, а ті, що призначені, повинні пройти співбесіду з Директором Департаменту розвитку медичної допомоги. Відповідальність за це несуть начальники обласних управлінь охорони здоров’я.

Фінанси. Зважаючи на те, що впродовж останніх років фінансування служби крові, які і всієї галузі, здійснювалось за залишковим принципом, стан матеріально-технічної бази досяг критичного рівня (85 % амортизації). Необхідно залучити всі ресурси на регіональному та державному рівні для покращення оснащення закладів служби крові України.

Фінансування закладів переливання крові регіонів у розрахунку на 1 жителя відрізняється у 2-3 рази (наприклад АР Крим 8,9 грн., а у Івано-Франківській 2,7), тому і заготівля крові на 1 жителя складає 19,5 мл та 6,2 мл відповідно.

Органами місцевого самоврядування не у повному обсязі виконується Закон України “Про донорство крові та її компонентів” перед донорами, в тому числі і Почесними донорами України. Наприклад, вони не забезпечуються визначеними чинним законодавством пільгами, зокрема зубним протезуванням, медикаментами за пільговими цінами та санаторними путівками.

На попередній нараді, враховуючи присутність заступників голів обласних державних адміністрацій, було запропоновано розглянути на відповідних сесіях Рад питання щодо оплати проїзду донорів із сільської місцевості до спеціалізованих закладів служби крові регіону, що є надзвичайно важливим для організації повторного тестування донорів, плазма крові яких знаходиться на карантинізації (180 діб) в обласному Центрі служби крові. Ці питання повинні знаходитись на постійному контролі керівників територіальних органів охорони здоров'я.