Критична ситуація склалася навколо імунопрофілактики

Відомий правозахисник, керівник Асоціації психіатрів України Семен Глузман занепокоєний критичною ситуацією, яка склалася навколо імунопрофілактики в Україні. Про це він заявив газеті “Известия в Украине” 16.09.2008 р.:

“Прекрасно розумію європейських політиків, які не бажають бачити нас, українців, у своєму європейському клубі. І всіма правдами та неправдами мінімізуючих отримання нами в’їздних віз в свої країни. Ми небезпечні.

І не лише своєю безперервною владною нестабільністю. Ми небезпечні в прямому розумінні цього слова. Зокрема, рівнем інфекційної захворюваності.

Ми зсуваємось в середньовіччя. Не маючи поки що чуми, холери та віспи, ми рясно хворіємо на туберкульоз, СНІД, гепатит, кір. Зовсім в недавньому своєму минулому ми намагалися приховати від оточуючих нас країн спалахи дифтерії, краснухи... І ми, що претендуємо на свою вроджену європейськість, масово відмовляємося від вакцинації — єдиного способу жити без інфекцій.

Хто винен? Без сумніву, наші політики. Вони своєю бездіяльністю знищили всю нашу систему охорони здоров’я. Медичні чиновники, що забрехалися, вселили в нас єдину правду: не вірити їм ніколи та за жодних обставин. І сьогодні чим більше та голосніше вони закликають нас повернутися в кабінети вакцинопрофілактики, тим більш твердо ми говоримо: “Не віримо!”

На наших дорогах — сотні, тисячі аварій. Але ми поспішаємо придбати все нові та нові автомобілі. Аварії літаків в небі — а ми продовжуємо літати. Тонуть в річках та озерах сотні дітей та дорослих, але ми продовжуємо їздити на відпочинок до води. У вакцинації трапляються свої “аварії”, це правда. Зовсім нещодавно такий страшний епізод трапився в нашій країні, помер юнак. Не можу коментувати це, оскільки знаю далеко не все. Але те, що мені відомо (і не лише з масмедіа) переконує: смерті юнака можна було запобігти, в 2008 році медична практика дозволяє впоратись з такими станами. На жаль, не у нас. В Німеччині та Швейцарії. І в усіх інших країнах, чиї політики не сміють звертатися за допомогою до закордонних фахівців.

Читаю незліченні коментарі з приводу смерті юнака. Їх багато — буденних, емоційних, наукоподібних, попросту спекулятивних. Жахає відсутність співчуття сім’ї, батькам. Не фальшивого, а щирого. І ще жахає відверта огидлива політизація того, що відбулося. Ще один аргумент у політичній сутичці негідників, і лише. Колишній міністр, що особисто підписав документ про ввезення в Україну вакцини з Індії, сьогодні захищений депутатським імунітетом від відповідальності за брехню, паплюжить міністра охорони здоров’я, який отримав від нього всю цю зруйновану національну систему охорони здоров’я.

Таких до європейського клубу не беруть, таких бояться. Важко примусити себе подати руку людині, яка є носієм небезпечних для здоров’я вірусів та бактерій.

До відома читачів. Я не завжди був психіатром. Після повернення до Києва у 1982 році (після відбування десятирічного покарання) я п’ять років працював педіатром в шкільно-дошкільному відділенні дитячої поліклініки, потім очолював його. Профілактичними щепленнями займався регулярно. Прекрасно знаю всю внутрішню кухню реалій щеплення, тому маю право висловити і свою, експертну думку”.