В Україні немає офіційного статусу татусів-одинаків, однак чоловіків, які самі виховують дітей – понад 250 тисяч

Парадокс держави: в Україні не мають офіційного статусу чоловіки, що самі виховують дітей, відповідно, не отримують державної допомоги, і їхні діти не мають права на пільги. А таких татусів-одинаків – понад чверть мільйона. Наталя Шумак починає репортажний серіал про мужніх чоловіків і державну несправедливість. Скруту одинокого батьківства відчув на собі інвалід другої групи Василь Березюк. Дружина померла вісім років тому. Тоді наймолодшій Карині було два роки, а найстаршому Артемові – десять. Тяжкі, каже, були часи. П’ятеро дітей і лише одна подяка державі: отримав квартиру за багатодітність. Але щоб зібрати гроші хоча б на дивани у нове житло, діти вишукували на будівельних майданчиках металобрухт. Нині ж єдина державна допомога – дитяча пенсія з втрати годувальника.

Василь Березюк, одинокий батько п’ятьох дітей, інвалід другої групи: "На п’ятеро дітей було 630 рублей. Що таке 630 рублей? Біжіть в магазин, купіть".

Навіть безкоштовного харчування у школі молодші Березюки не отримують. Кажуть, що у соцзабезі порахували: дитячої пенсії, 425 гривень батьківської та стипендії старшого сина достатньо для нормального життя шістьох людей. Зараз у сім’ї заробляє гроші лише 18-річний Артем. Василь Володимирович не працює через інвалідність. Він потребує лікування, але дозволити його собі не може – усі гроші йдуть на дитячі потреби. Мрія багатодітного одинака – гарне життя для своїх дітей та новий холодильник.

Татусів, які виховують дітей самотужки, нині в Україні близько 260 тисяч. Проте українським законодавством статус "одинокий батько" не передбачений.

Юрій Павленко, міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту: "Одинокий батько не може бути, бо він не має здатності народжувати".

35-річний Микола Крішталь здатності народжувати, звичайно ж, не має, проте на вихованні дітей знається не гірше будь-якої матері. Він залишився один з чотирма дітьми на руках півтора року тому, коли кохану дружину з життя забрав рак. Єдине, що допомагало жити далі – батьківський обов’язок. Щоправда, відразу після смерті дружини від батьківства Миколі пропонували відмовитись.

Микола Крішталь, одинокий батько чотирьох дітей: "Хотите, говорят, пока вы там свою жизнь не устроите, мы можем детей как бы забрать в детдом, говорит, чтоб они там побыли. Я говорю нет, говорю, что это даже я обговаривать не буду. Потому что это мои дети, я их люблю".

Весь вільний час Микола намагається присвятити дітям. Робота таксиста дозволяє працювати і в ночі – після того, як перевірить уроки та вкладе дітей спати. Працює допоки стане сил. У вихованні дітей покладається лише на себе та свою матір. На державну ж допомогу, каже, сподіватися давно перестав.

Микола Крішталь, одинокий батько чотирьох дітей: "На четверых минимальная пенсия 410 гривен. Официально я работал, было 590 зарплата у меня, итого тысяча. Приходил в собез, говорю: "Не могли бы доплатить?". Они говорят: "Вам ничего не положено". Куда не прихожу – везде ничего не положено, везде ничего нельзя. Думал, садик будет бесплатный – никак".

Крішталі мріють про власне житло, де для кожного буде окремий письмовий стіл. Зараз сім’я мешкає у квартирі загальною площею 41 квадратний метр, де всього зареєстровано дев’ятеро людей. Коли настає час дітям учити уроки, буває, навіть сваряться за те, хто сидітиме за письмовим столом. Цьогоріч Миколі Крішталю виповниться тридцять шість років, а отже, про молодіжний кредит на житло можна забути. Схоже, доведеться відмовитися і від сімейної мрії, адже іншої можливості придбати власну квартиру Крішталі не мають.

Мрії багатих коштують дорого, та здійснюються легко. А щоб втілити мрії одиноких татусів, треба не так уже і багато - державна та громадська підтримка.