Дети для детей: сказка про воробья

Сказки обладают волшебным эффектом, не только развивая творческие способности, но и помогая сотворить чудо.

Воспитанники специального учебно-воспитательного комплекса «Мрия» – детки, больные ДЦП, которые хотят полноценно жить, творить и развиваться. Именно творчество и фантазии помогают малышам справиться со своим недугом. И они создают сказку.

Сегодня мы предлагаем Вашему вниманию творение Данила Ищука, который поделится с нами мечтами.

Повіяло ранковим вітерцем. Сонечко прокинулось від сну і зійшло над землею. Щодня його промінці зігрівали землю. Особливо сонечко зупиняло погляд на незвичайне містечко – Замріяне. Усі мешканці цього містечка постійно про щось мріяли. Величезні дерева мріяли дорости до зірок і поспілкуватися з ними. Озерце мріяло подружитися з сонечком. Карасик мріяв, щоб озеро не замерзало взимку, і він міг спостерігати за життям птахів. Птахи теж мали свої мрії, які вже перетворилися на казки.

КАЗКА ПРО ГОРОБЧИКА

В Замріяному містечку на улюбленій вербі жив-поживав чудовий горобчик. Цвірінь,цвірінь – весело співала маленька пташка. Горобчик був грайливим і необачним. Він теж мав свою мрію. Йому хотілося полетіти в теплі краї, перепливти велике море і оселитися на банановому дереві. Горобчик був дружелюбним і не мав ворогів.

Отак, сидячи у своїх мріях, тихенько цвірінькаючи, горобчик не помітив хижого погляду кота Васька. Чорний кіт Васько мав лише чорні, як він сам, мрії. Його мрії були в одному напрямку – з’їсти якомога більше птахів. Кіт Васько беззвучно плигонув на довірливого горобчика, хапаючи його зубами за лапку. Ще одна мить – і чорний кіт з’їв би маленьку пташку. Але, дякуючи Богу, горобчик встиг звільнитися з гострих кігтів. Життя врятоване, але сильно поранена лапка.

Замріяні у велику силу добра хлопчик Даня і його бабуся Інна Тимофіївна бачили все, що трапилось з пташкою. Вони вчасно надали допомогу переляканому горобчику. Довго з любов’ю лікували поранену лапку і годували довірливу пташку.

З часом горобчик одужав, лапка вже не боліла. Але мрії горобчика за цей час змінились. Він вже не мріяв про інші краї. Його думки все частіше повертались до його родини. Горобчик повернувся у свій рідний дім, на своє родинне дерево. Бо родина – це найголовніше в житті. Там тебе люблять, піклуються про тебе і завжди чекають.