Соціальні проблеми: Куди зникають батьки, якщо немає війни?

Ми живемо за давніми правилами, коли дорослі мають право на проблеми, депресії, помилки, а діти – ні. …

Та хочеться цього нам чи ні, але вони живуть поруч, потребують допомоги лікарів, батьків і суспільства. Вони мають власні дитячі проблеми, які дорослі сприймають за звичайні поведінкові порушення. Проте за ними ховається щось більше.

На жаль, батьки звертаються по фахову допомогу до медиків не тоді, коли зміни тільки почалися, а коли поведінка дитини стає неконтрольованою. Такі діти втікають зі школи, крадуть гроші, не слухають батьків. І хоча, здавалося б, усі діти часом є неслухняними, проте ми говоримо про випадки, коли такий непослух стає для дитини нормою, а для її батьків і суспільства проблемою. Що ж спричиняє таку поведінку?

За словами завідувача Львівського обласного центру дитячої психотерапії та сімейного консультування Мар’яни Нартікової, найчастіше до її закладу потрапляють діти з так званих неповних сімей. А ще коли мама і тато з’ясовують між собою стосунки. Від цього насамперед потерпає дитина. Надзвичайно актуально говорити сьогодні і про проблеми дітей трудових емігрантів. Їх у суспільстві називають соціальними сиротами. Адже при живих батьках дітей виховують бабці та дідусі, часом навіть сусіди чи вулиця.

Таким чином, незабаром ми матимемо ціле покоління, яке виросло соціальними сиротами. “Це буде покоління понищених дітей і, гадаю, воно нас ще здивує... Для дитини є зрозумілим, коли, припустімо, тато загинув на війні. А в нас виходить, що немає війни чи якихось соціальних потрясінь – і тата з мамою теж немає. Це для дітей незрозуміло, адже кожна дитина потребує, насамперед сім’ї та батьківського тепла”, – розповіла “Газеті” Мар’яна Нартікова.

Такі діти бояться втратити назавжди батьків і водночас тримають образу на них за своє вимушене сирітство. Вони стають агресивними, але тамують свою агресію. Досвід медиків, які працюють із такими дітьми, свідчить, що всі вони воліють не мати гарних іграшок і коштовних подарунків, проте хочуть жити разом із мамою і татом.

Пані Нартікова переконана, що чимало соціальних сиріт у майбутньому не створять здорових сімей і не знатимуть, як виховувати своїх дітей. Таким чином ми отримаємо втрачене покоління, яке просто не вмітиме жити.

Часто дівчатка переймаються тим, що коли батьки повернуться із заробітків, то не сприйматимуть їх через те, що дитина виросла, сформувалася як особистість, стала дорослішою. Такі проблеми часом переростають у важкі психічні порушення, в анорексію (недуга, на яку хворіють здебільшого дівчата. Характеризується втратою апетиту, відмовою від їжі, страхом поправитися).

Кожен із батьків фізіологічно потрібен дитині. Ми мусимо говорити про ці проблеми, щоб матері добре поміркували перед тим, як залишати своїх дітей. Адже ціна розлуки з дитиною може бути надто високою.

Зарадити ситуації, коли жінка покинула дитину, практично не можливо. Адже замінників матері немає. Її відсутність не можуть компенсувати ні бабуся з дідусем, ні медики та соціальні установи. А ще, якщо говорити відверто, перейматися утриманням сім’ї повинен батько, а не мати. Тим паче, як свідчить досвід, відсутність тата менше травмує дитину, ніж відсутність мами.

Зауважимо, що батьки, можливо, не усвідомлюючи того, телефонують із далеких країн своїм дітям і замість того, щоб підтримати їх, навпаки, розвивають у дітей почуття провини. Дуже часто в телефонній розмові мати чи батько може натякати або прямолінійно пояснювати дитині, що це її вина в тому, що вони (батьки) змушені працювати задля її добробуту.

У місті є мережа закладів, які намагаються допомогти таким дітям, зокрема центр дитячої психотерапії на вулиці Драгоманова, 58. Щоправда, жоден психотерапевт і навіть родич не зможе замінити дитині матері та батька.

Поза тим, сьогодні зросла кількість гіпердинамічних дітей, їх ще називають розгальмованими (надмірно активні). Причина такої поведінки та ж – неповні сім’ї, сім’ї, що руйнуються.

– Такі діти постійно порушують поведінку, не можуть довго всидіти на одному місці, в школі вони не можуть висидіти урок. Проте навіть якщо в дитини на генетичному рівні певною мірою закладено, що вона буде активною, все одно вона не буде проблемною, якщо в родині все гаразд. А коли в сім’ї є непорозуміння, то це сприяє розвитку гіпердинамічного синдрому в дитини, – додає Мар’яна Нартікова.

Досліджуючи матерів таких дітей, медики дійшли висновку, що вони здебільшого інфантильні, повністю незрілі як жінки. Вони не відчувають переживань дітей на собі. Власне, розуміючи це, такі матері часто впадають у глибокі депресії, мовляв, яка ж із мене матір! Оточуючі, спостерігаючи за ситуацією, замість того, щоб підтримати жінку, докоряють їй невмінням виховувати дитину.

Проте, які б складні ситуації не виникали, практично немає таких, яким не можна було б зарадити. В обласному центрі дитячої психотерапії та сімейного консультування до кожної дитини підходять індивідуально. Таким чином одужання завжди можливе.

Процес лікування складається з медикаментозної корекції, психотерапевтичних процедур і обов’язкової роботи з батьками. На думку пані Нартікової, проблема дитини – це насправді проблеми батьків. Річ у тім, що дитина демонструє, негаразди, які є в сім’ї. І доки батьки не вирішать їх (принаймні частково), важко буде зарадити дитині.

Насамкінець зауважимо, що найкращим лікарем і психотерапевтом є батьки. І вони, як ніхто інший, добре бачать і відчувають, коли дитині зле. Головне – не гаяти часу, і коли з’являються найменші підозри, що дитина має проблеми, відразу ж звернутися до фахівців. Якщо вас із тих чи інших причин не влаштовує певний лікар, завжди можна піти до іншого.

Галина Степанюк

//www.gazeta.lviv.ua