Жінка і домашнє насильство

Чи є серед ваших рідних, друзів, сусідів або просто знайомих сім’ї, де чоловік б’є жінку? Скільки часу це триває? Він підняв на неї руку і жінка пішла від кривдника? Чи може це продовжується роками й уже нікого не дивує?

Статистика свідчить, що жінки, які страждають від домашнього насильства, рідко йдуть від чоловіка або звертаються по допомогу до міліції та соціальних організацій, які можуть допомогти припинити знущання: знайти тимчасовий притулок, вирішити що робити далі, зняти емоційне напруження та стати психологічно більш сильною особистістю.

Чому ж так відбувається? З одного боку існує думка, що жінка мов сама винна, адже саме вона провокує насильство, або ж вона просто звикла до цього. Проте, психологи говорять, що зволікання жінки зі зверненням по допомогу пов’язане, перш за все, зі специфікою механізму домашнього насильства. Розглянемо його детальніше. Насильство в сім’ї має різноманітні форми та види: від висміювання, дорікань до жорстокого побиття, проте воно завжди пов’язане із бажанням кривдника отримати контроль та владу шляхом залякування жертви та винахідливих маніпуляцій. На самому початку сімейного життя подружжя може являти собою цілковито щасливу пару, де чоловік носить дружину на руках та називає сонечком. Усе може початись із словесних звинувачень, вираження незадоволеності діями, словами чи зовнішнім виглядом дружини, які поступово посилюються, стають більш болючими та образливими.

Тут варто одразу зазначити, що сім’ї бувають різними і взаємні образи можуть просто бути наслідком складного періоду життя (наприклад, гострі економічні труднощі, невдачі на роботі тощо) і все ще може змінитися на краще. Водночас, таке ставлення чоловіка, яке час від часу доводить до сліз дружину, може бути тривожною ноткою про те, що це тільки квіточки, а ягідки обіцяють бути дуже гіркими. Отже, частіше за все спочатку проявляється психологічне насильство, яке, у певний момент (це може бути пов'язане з тими ж таки стресовими ситуаціями в житті сім'ї – поява дитина, важке фінансове становище), доповнюється різноманітними за ступенем тяжкості фізичними діями, а згодом може перерости в фізичне або сексуальнее насильство. Жінки, які пережили насильство в сім'ї дуже часто пов'язують його початок з вагітністю або появою маленької дитини. Насильство в будь-якій сім'ї є циклічним і проходить три фази, які змінюють одна одну.

Першою є фаза Напруги. Вона характеризується звинуваченням дружини в усіх проблемах, появою напруженості в стосунках, словесних або емоційних знущань. Зовнішньо сім'я виглядає цілком благополучно, проте, емоційний стан жінки погіршується: з’являється страх, ображеність, почуття провини та відповідальності за те, що відбувається, передчуття того, що скоро може трапитись насильство. Дружина намагається догодити чоловікові, заспокоїти його, передбачити кожну його забаганку, або ж просто «не попадатись під руку». Часто жінки сприймають це як нормальне явище, адже чоловік втомився на роботі, був важкий день, йому потрібно зняти стрес. Жінка може не визнавати злість на кривдника та свій страх, оскільки переконує себе в тому, що її сім'я така ж нормальна як і в інших. Вона вірить, що може контролювати кривдника і, коли виникне реальна загроза, зможе його заспокоїти або піти. Стадія зростання напруги може тривати від кількох хвилин до місяців. Напруженість є нестерпною для кривдника, йому потрібно виразити свій гнів., тому він шукає будь-якого приводу.

Причиною акту насильства може бути досить широке коло ситуацій: не так зварений обід, невчасно відпрасована сорочка або невчасний плач дитини тощо.

На початкових етапах акт насильства може проявлятись як ляпас, жбурляння предметів, штовхання. У більшості випадків з кожним новим актом насильства воно стає все більш жорстоким. Після здійснення насильства кривдник зазвичай стає менш агресивним, а жертва замикається в собі, однак, обоє применшують значимість того, що сталося: чоловік не визнає серйозності інциденту, а жінка боїться повірити та визнати, що це сталося саме з нею. Часто кривдник перекладає вину за свою поведінку на жертву, хоча вона насправді не винна в тому, що сталося.

Скоєння акту насильства є другою стадією – стадією Інциденту.

Після скоєння насильства напруга у стосунках різко (принаймні на початкових етапах) падає, учасники починають розуміти зміст того, що сталося. Кривдник розкаюється у тому, що накоїв, обіцяє, що такого більше не повториться, вмовляє про пробачення, намагається компенсувати «шкоду» увагою та ніжністю. Він дарує їй квіти, подарунки, говорить ніжні слова, стає люблячим батьком та чоловіком. Ось чому ця стадія називається фазою «Медового місяця». Стосунки у сім’ї цього періоду нагадують стосунки молодят. Жінка переповнена співчуття та любові до кривдника, адже вона вірить обіцянкам чоловіка і вірить в те, що життя налагодиться. Якщо вона напередодні подала заяву до міліції, то йде її забирати із впевненості, що вона погарячкувала.

Небезпечним є те, що "медовий місяць" - це пастка для жінки, оскільки механізм насильства продовжує працювати і насильство неминуче буде вчинено знову! Напруга продовжує зростати. Це відбувається тому, що кривдник не шукає іншого шляху вирішення своїх проблем і користується звичним способом – скоїти насильство.

Отже, жінка не залишає чоловіка після його жорстокої поведінки, оскільки кожного разу сподівається, що це було в останнє. Їй важко відкинути думку про те, що колись буде краще та життя налагодиться. Ось чому так рідко жінки звертаються по допомогу, або, звертаючись до міліції, забирають свою заяву на наступний же день, ризикуючи й надалі терпіти знущання. Існують цьому також інші психологічні та соціальні причини. Часто вони накладаються одна на одну, роблять становище жертви нібито безвихідним.

Серед найбільш поширених можна виділити такі:

• міф «б'є значить любить»: жінка мириться зі знущаннями, тому що думає, що чоловік таким чином проявляє любов та турботу (він забороняє мені працювати, тому що не хоче, щоб я втомлювалась, він мене б’є, тому що ревнує і боїться втратити). Хіба так має проявлятись кохання? Прояви насильства це не вираження любові, а намагання встановити владу та контроль над жертвою.
• міф «який не є, а батько для дитини» або «я залишаюсь тільки заради дітей». Без сумніву, що дитині потрібні й батько й мати. Проте, дитина так само страждає від насильства: як від побаченого, так і від намагань осмислити ситуацію: вона часто звинувачує себе в тому, що сталося. Діти чудово засвоюють таку модель стосунків між подружжям, тому є всі шанси, що в їхній майбутній сім’ї так само буде відбуватись насильство.
• жінка може думати, що така доля дружини – терпіти знущання і приниження, а чоловік має право так робити, оскільки вона не знає як може бути інакше;
• жінка боїться сорому того, що її сім’я неблагополучна, боїться осуду близьких та рідних, тому нікому не розповідає про свої проблеми. Жертва насильства таким чином стає ізольованою від оточуючих, що ще більше погіршує її стан.
• страх того, що, якщо чоловік дізнається про спроби звернутись по допомогу, то стане ще більш жорстоким. Тут варто пам’ятати, що насильство буде жорстокішим у будь-якому випадку, якщо не вживати жодних заходів.
• страх залишитись на вулиці без засобів для існування (жінки в сім’ях, де є насильство, часто є фінансово залежними від чоловіка, тому брак коштів на аренду іншого житла, харчування та одяг може бути суттєвою причиною того, що жертва не йде від кривдника).

Таких причин може бути більше, проте ці думки є хибними й примушують жінку перебувати в небезпеці роками. Вихід є з будь-якої ситуації. Потрібно тільки скористатися правом на кваліфіковану допомогу.

Автор: Елеонора Козловська, соціальний працівник БО «Соціальна служба «Віфанія»