Никогда, никому, ничего не дам! Что делать, если ребенок жадный (укр.)

"Ніколи, нікому, нічого не дам!" Що робити, якщо дитина жадібна

"Який у нашого малюка характер?" На це запитання, без сумніву, шукають відповідь усі батьківські пари. Причому, хвилювати їх воно починає ще з часів, коли дитя перебуває в утробі матері: сильно штовхається - буде темпераментним, наче татко...

Пильні спостереження ведуться за немовлям, згодом - за шибеником трьох років, підлітком, вже дорослою людиною, схожі та відмінні риси вишуковуються в поведінці онуків - і так впродовж усього життя. Ну ніяк не дає спокою батькам вищезазначене запитання!

Прекрасно, якщо відповіді на нього завжди втішні, а знайомі, колеги, друзі та родичі завжди і повсякчас захоплюються слухняністю та вихованістю вашої дитини. Значно гірше, коли батьки помічають досить неприємні риси й вчинки свого чада. Тоді їх починає турбувати ще одне запитання: як із цими рисами боротися.

Тож, давайте сьогодні спробуємо висвітлити аспекти одного з найрозповсюдженіших переживань батьків - стосовно дитячої жадібності.

Усім нам хочеться, щоб наші діти росли щедрими і добрими людьми. Звісно, не дуже приємно помічати, як малюк ховає цукерку за пазуху і ні з ким, навіть із членами сім'ї, не планує ділитися. Образливо, коли братик не дозволяє сестричці скористатися його фломастерами - адже у мріях наших діти повинні зростати в мирі та злагоді, щоб вже дорослими завжди могли спертися на плече один одного.

Будь-який вияв жадібності завжди насторожує батьків, вони починають активно діяти, боротися, викорінювати. Проте потрібно зробити особливий акцент на тому, що не завжди все так страшно. Психологи стверджують, - трапляються випадки, коли жадібність ми маємо право назвати нормальним життєвим явищем.

Отож, для початку про те, коли із цієї риси поведінки трагедії робити не варто.

Випадок перший - цей світ мені належить

Особливої уваги вимагає дитина віком до трьох років - у цей час тільки відбувається формування її особистості. Світ розширюється, перестаючи бути обмеженим кордонами колиски та коляски. Дитина в цей час відчуває себе завойовником, усе, що потрапляє до рук, на її думку, тепер по праву належатиме їй довіку. "Завойовницькі" бажання зумовлюються та посилюються ще й такими спостереженнями малюка: тато користується пилкою та цвяхами, а йому - малюку - до рук цих інструментів не дають, мама в будь-який момент може крутити ручку газової плити, а його до неї не підпускають. То чому ж він повинен віддавати свою ляльку кожному зустрічному незнайомцю!

Батькам маленького дослідника потрібно проявляти неабияку терплячість та стриманість. Адже з часом дитина зрозуміє, що світ належить багатьом людям одразу. Ігри на подвір'ї та в садочку привчать малюка ділитися своїм і користуватися чужим.

Випадок другий - наші миттєві капризи

Трапляється, ви зауважували в дітей миттєву жадібність. Нічого дивного, маля теж має право на поганий настрій, каприз, розчарування... Бувають же у вашому дорослому житті миті, коли ви не схильні творити добрі справи? То чого ж ви дивуєтеся власним дітям?

Привчіть себе не перекладати свої розчарування та невдачі на інших, не демонструвати власне незадоволення, і ваш малюк теж намагатиметься стримувати погані емоції. А іноді давайте і собі, і йому розрядку - пожадібничайте трішки разом, нічого страшного!

Випадок третій - "хто-хто поділитися просить"

Коли дитина не бажає ділитися певною своєю річчю з кимось, не варто відразу хапати ремінь до рук, ставити малюка на гречку і голосно кричати: "Я тобі усе життя віддала, а тобі для людей кубиків шкода!" Зверніть увагу на те, чи малюк не хоче ділитися ні з ким взагалі, чи тільки з однією конкретно визначеною людиною. Якщо ваш син чи донька не бажають пригощати солодощами винятково сусідського хлопчика Максима чи тьотю Дарину, можливо, причина зовсім не в жадібності. Чи не могло б бути, що колись ці люди, навмисно, а то й ні, образили вашого малюка. Природно, що в такому разі дитя не бажає давати їм своїх речей.

Якщо це справді так, - виховну роботу потрібно проводити в дещо іншому напрямку, аніж боротьба із жадібністю - треба навчати дитину мудро переживати образи, намагатися не тримати у думках зла. Проте остерігайтесь, аби в цьому "не переборщити" - про власну гідність та повагу до себе самого із дитиною також необхідно говорити!

Отож, робимо висновок - за вищевказаних обставин можна не поспішати робити висновок, що у вашій сім'ї зростає скупердяй.

Якщо ж, внаслідок проведеного аналізу поведінки дитини, помітите, що малеча насправді ніколи й нікому не бажає нічого давати, тоді, як сама загарбати чуже завжди не проти, - то ви дійсно маєте справу з жадібністю. Що робити? Галасувати та вдаватися до силових методів просто немає сенсу - є ефективніші методи.

Спробуйте розібратись у причинах дитячої жадоби. Дайте "кровинці", а водночас і собі, кілька уроків. Ми наводимо короткі методичні рекомендації щодо проведення такого навчання. Усі наші уроки - тематичні. Отож, вивчайте і ставте собі відмінну оцінку.

Тема уроку: "Тільки силою власного прикладу"

Ви ніколи не помічали за собою жадібності? Приміром, коли до дитини приходять друзі, ви ховаєте до буфету пиріжки - їх небагато залишилось, аби самим вистачило ввечері до чаю... Або інший приклад: якщо на сковорідці зостається лише одна ароматна відбивна, її урочисто та мовчазно з'їдає тато. Звичайно, він найбільше і найважче працює, але ж можна було й поділити залишки смакоти на всіх членів невеликої родини.

"Усе це дрібниці!" - скажете ви. Можливо, але саме так і формується схильність до жадібності. Дивлячись на вас, дитя звикає жити за принципом: усе найкраще - мені!

Тема уроку: "Давай влаштуємо карнавал!"

Просто говорити дитині, що варто бути щедрим, - цього замало! Привчайте малюка робити хороші вчинки. Запропонуйте йому запросити додому друзів із вашого будинку, причому, не на честь дня народження, а в звичайний будній день. Поцікавтеся, скільки товаришів до нього завітає, і приготуйте на усіх гостей піцу. Синові чи доньці буде приємно побачити, яка щедра та хороша в нього мама, дитина намагатиметься повторити у собі подібні риси!

Звертайте увагу малюка на те, як радіють інші люди, реагуючи на щедрість. Бавлячись на дворі із донею новою лялькою, акцентуйте на тому, які сумні очі в сусідської Наталочки, як вона із заздрістю спостерігає за процесом гри. Запропонуйте дівчинці приєднатися до вас. Зверніть увагу власної дитини на те, як її подружка зраділа. Нехай ваша донька помічає іскри щастя та втіхи, які ваші вчинки спричиняють в оточуючих, і їй захочеться викликати їх самостійно, без ваших підказок.

Знову ж таки, зверніть увагу на власну поведінку. Щиро радійте, коли ваша донька спече до 8-го Березня шоколадний пиріг, навіть якщо дріжджі ви планували використати з іншою метою і цей витвір кулінарного мистецтва добряче підгорів!

Радійте навіть найменшим дрібничкам: коли дитина просто запропонувала вам відкусити шматочок від соковитого яблука, намалювала новим олівцем ваш портрет тощо!

Тема уроку: "Слово - не горобець"

Між іншим, прозиватися - це ще гірше, ніж бути жадібним! Так що не поспішайте називати власного малюка різноманітними образливими словами, сподіваючись таким чином перебороти його схильність до жадібності.

Ви зможете досягти таким чином лише зворотного результату - дитина буде жадібною вам назло. Як стверджують психологи: чим частіше ви казатимете людині, що вона, пробачте на слові, - свиня, тим більше і більше схожою на таку тварину ця особа ставатиме, - "оскільки всім і так вже відомо, який я поганий, не варто собі зраджувати!"

Краще не проводити виховних розмов відразу після того, як певний вчинок власного чада вас образив і здивував. Зачекайте - дайте і собі, і дитині обдумати подію, що відбулася. А ввечері, кажучи "Надобраніч", за допомогою влучних порівнянь поясніть, у чому дитя помилялося. Скажіть, що малюк був схожим на кролика-ненажеру, коли відразу цілу плитку шоколаду запхнув у ротик. Або, ще краще, розкажіть байку чи казочку, яка пасуватиме до ситуації. Доведено, що ефективно діють розказані батьками історії із власного дитинства - опишіть дитині, як плакали ви колись, переживаючи чиюсь жадібність.

Тема уроку: "У всьому варто знати міру"

Привчайте дитину ділитися, доводьте власним прикладом, як потрібно це робити. Тільки не будьте аж надто жертовними. Коли малюк отримуватиме від вас все, що побажає, це спонукатиме його думати, що так у житті й повинно бути. А як результат - та ж сама жадібність. Коли ж дитина бездумно віддаватиме все своє невеличке майно іншим людям - результат теж не завжди буде надто втішним. У всьому повинна бути своя міра - розумна і виважена! Тому зовсім зрідка дозволяйте таткові доїсти відбивну, тільки нехай він перед цим запитає у всіх решта дозволу!

Олена Жильцова.

Моя дитина.Просвітницький проект журналу "Здоров'я жінки в Україні"