Народження принцеси

Наче учора я робила тест на вагітність, а в 6 годин ранку побігла до Саші з питанням: "Скільки червоних полосочек?" Скрізь сон він сказав: "Дві! Вітаю сонце!"

Ось я і вагітна. Попереду ціла вічність - цілих 9 місяців!

Спочатку закреслювала дні в календарі до довгоочікуваної декретної відпустки, а потім боязко чекала дати пологів.

Переглядаючи одяг, куплений заздалегідь, уявляла, як вже в ньому буде лежать маленька. І ось вона вже в ньому спить, а мама тим часом пише.

Зовсім не хотілося прискорювати час, намагалася насолоджуватися кожною хвилиною вагітності, бо це - чудовий стан. Важко описати почуття, як мене переповнювали. Була в тому якась магічна суть, що ти носиш під серцем маленьке чудо.

А доця тим часом теж підростала: сильніше відчувалися поштовхи, виставляла свою ніженьку, іноді ікала, а у мами підстрибував живіт.

Чим більше я читала, тим більше я переживала, що все забуду на родах: коли як треба дихати, які положення слід займати. Так і сталося б, якби не Саша.

Під час вагітності я всім говорила, що роди будуть 27 січня. 25 в мене відійшла пробка, а в суботу 27 я почала активно займатися йогою. І на вечір потихеньку почало хапати. Я думала, може все-таки дотягну до ранку (дуже не хотілося дзвонити лікарю серед ночі), але вирішила перестрахуватися. Пдготувала пакети, привела себе до ладу. Приблизно об 11 лягла спати. О 12 мене розбудив сильний біль. Почала засікати - через кожні 10 хвилин, ще кров'янисті виділення. Через останні я дуже перелякалася, і подзвонила о 1.00 лікарю. Розбудила. Він мене заспокоїв і сказав, якщо частота та сила схваток буде збільшуватись, їхати у пологовий будинок, там мене оглянуть і зателефонують йому.

Я заспокоїлась, але в родом була налаштована їхати в останній момент, тобто, коли схватки будуть кожні 5 хвилин. Між схватками намагалася відпочивати, а на схватках Саша масажував поясницю - дуже допомагало. Намагалася застосувати все те, про що читала, чому вчила Вікторія на йогі: глибоке дихання; уявляла схватку хвилею, яка несе мені дитину; матку - трояндою, яка розкрива свої пелюстки на зустріч сонячним променям.

Коли схватки почалися кожні 5 хвилин, ми поїхали у роддом (5.30).

Погода була гарна: морозно, лежав сніг і мені дуже не хотілося заходити у лікарню, я запропонувала чоловікові ще погуляти, на що він сказав, що дуже змерз.

Слава Богу, бо я ще не здогадувалася, що вже через 2 години моя принцеса буде лежать у мене на животі .:-)

Мене оглянула черговий лікар, подзвонила М., і сказала: "Швидко приїжджайте!".

От все і почалося: не знаю, що мені зробили, але дома то були квіточки. Тут мене накрило з головою. Схватка за схваткою, і таке враження, ніби по тобі проїжджаї трамвай - туди сюди, туди сюди. Я забула про все: як треба дихати, що уявляти. Тут мені справді допоміг чоловік. Зараз я пам'ятаю лише дещо з того, що він мені розказував. Саша мені постійно нагадував, що треба розслабитись, дихав зі мною, говорив, щоб я уявляла, як ми на морі гуляємо на пляжі з нашою маленькою, як ми її тримаємо вже на ручках, прикладав холодний компрес, давав пити, масажував пальці рук, а краще сказати покалував їх. (Доречи це дуже допомагало на піке схваток, ніби трохи заглушало біль). Далі треба було тужиться, що в мене зовсім не виходило. Я тужилась в очі, в щоки, але не в живіт. Ну ніяк я не могла зрозуміти, та зараз мабуть мало розумію. Говорю: "От нездара", а лікар до чолов ка: "Це вона про кого?" :-)

На стільчику я вже відчула голівоньку між ніг. Перебралися на ліжко, влаштувалися зручніше і почалося: "Схватка. Тужся. Раз-два-три. Схватка. Тужся. Раз-два-три+." Я побачила голівоньку своєї донечки, і це мені дуже додало сил. Я нагадала собі, що їй набагато важче, ніж мені, а вона настільки залежить зараз від мене, від того чи знайду я зараз сили. "Ось, ось з'явилася голівонька. Давай, давай, тужся, ще тільце +." І маленьку показують мені і питають: "Хто?" Я слабо розуміла, що вони від мене хочуть. Bони зрозуміли, що мама зараз туго соображає, і переключились на папу. :-)

Нашу дочурку обстежили, поміряли, зважили і через деякий час цей синій комочок лежав у мене на животі, а Саша сидів поряд. Для нас обох це все було наче сон. Іось-ось мала настати реальність. Ми батьки.

Яка це радість бути вагітною, яке це щастя стати мамою!

[email protected]

Форум для родителей

Ждем ваши рассказы о родах! Пишите:

администратору форума