Моя щаслива вагітність і пологи, або Розповідь про роди у 5-му пологовому будинку

Кожного вечора перед сном ми з чоловіком цілуємо нашого маленького синочка, читаємо молитву, дякуючи Господу Богу за цей чудовий скарб, що він нам дарував. Часто згадуємо час, коли все починалося...

Два роки ми з чоловіком прожили у цивільному шлюбі. Я давно мріяла про дитятко. Мені було 26, а йому 23 роки. Чоловік ще не дуже тоді думав про те, щоб мати дитину, він навчався, хотів влаштуватися на добру роботу, одним словом, думав про кар'єру. Я часто вела розмову про дітей і він бачив наскільки сильно я хотіла малюка. В решті решт у нього також з'явилося таке бажання.

24 вересня 2005 року ми обвінчалися у церкві. Для нас це було дуже важливо, щоб Бог благословив нашу сім'ю. Так з Божою поміччю, ми почали втілювати наші мріј. До цього важливого дня ми готувалися і фізично і духовно. Відмовилися від алкоголю, чоловік перестав курити. Я читала цікаву книжку, про планування дитини. Завдяки јй, я змогла точно визначити сприятливі дні для зачаття. І ось - цей день настав!

Після цієј таємничој ночі я собі уявляла, як один із мільйона сперматозојдів (живчик), сантиметр за сантиметром пробиває собі шлях до моєј яйцеклітини. І саме він, один з найкращих, найздоровіших і найжвавіших, зумів першим јј зустріти. Відбулась таємниця зачаття...

Про своє уявлення я розказувала чоловікові, хотіла щоб він також все це відчував. З першого дня ми вірили, що саме так все і відбувається, що тепер у моєму животику зростає наша зернинка. Через два тижня тест з двома рисочками тільки підтвердив наші сподівання. Ми були на сьомому небі від щастя. Кожного дня я прислухалася до свого тіла, намагалася відчути бодай найменші зміни. Все це приносило мені радість, бо раз у раз нагадувало мені про наше зернятко.

На четвертому тижні вагітності я час від часу почала відчувати біль внизу живота. Це нас занепокојло. Щось не так. Обстеження УЗД вагінальним датчиком показало загрозу переривання вагітності. У той день ми дуже щиро молилися у церкві за наше дитятко. Я і досі пам'ятаю ці добрі, повні любові і милості очі Матері Божој. Вона вселила у наші серця надію.

Я лягла у лікарню на збереження. Перебувала там три тижні, за які добре відпочила від роботи і буденној суєти, хоча краще було б відпочивати вдома. Саме тут у лікарні я познайомилася з журналом "Твой малыш". З того часу, кожного місяця, ми купуємо його, випуск за випуском. Як багато корисној інформаціј ми дізнавалися з нього. І отримали віру в те, що все у нас буде добре.

Найщасливішим був той день, коли мені зробили УЗД і на екрані монітору я побачила восьмитижневий зародочок з великим серденьком, яке так скоренько билося. У мене з'явилися сльози на очах від радості, що вже все добре. Небезпека минула. Ми подзвонили батькам і сповістили про радісну звістку, скоро вони стануть бабусями і дідусями.

Готуючись до батьківства, ми не переставали шукати багато корисној інформаціј з різних джерел: це книжки і журнали, відеофільми і статті з Інтернету, про вагітність і пологи, догляд за немовлям і виховання дитини. Так ми поринули у дуже цікавий, світ. Світ створення людини. Хіба не цікаво знати, як зароджується і розвивається в утробі дитя? Що переживає мати і дитинка, коли пора народжуватись? Як розуміти мову немовляти? Як розвивається нова людина? І ще багато інших запитань виникало у нас. Релаксаційна музика, відеофільм про зародження дитини, сумісне відвідання УЗД, допомагали нам уявляти нашого малюка, спілкуватися з ним. До самих пологів ми не знали стать малюка, але нам це не було так важливо. Ми були б раді і хлопчику, і дівчинці.

19 грудня,у День Святого Миколая, нашому малюкові вже було 9 тижнів від зачаття (думаємо це сталося з 18 на 19 жовтня). Час ставати на облік.

Напередодні мені снився сон : красива церква у дворі пологового будинку. І коли ми побачили јј насправді на територіј 5 пологового, то зрозуміли що це знак: саме тут народиться наш малюк. І на облік ми також стали у жіночу консультацію при ПБ №5. Це вдалось завдяки програмі страхування.

10-11 тижнів. Токсикозу майже не було. Апетит просто звіриний. Швидко почала набирати вагу. Лікарка мене стримувала, попереджала що може бути надто великий плід.

Малюку 12 тижнів (від останніх місячних - 6 жовтня). Прочитала що він уже повинен мати 6 см у довжину. Беру лінійку і дивлюсь. Постійно собі уявляємо його. Чоловік перед сном читає йому казочки і співає. А я, музикант по професіј, граю на віолончелі. Животик росте.

14 тижнів. Закінчився перший триместр. Починається найцікавіше. Росте пузіко. Я поправилась на 4кг. Не можу дочекатися перших ворушінь. Як јх відчути? Які вони?

16 тижнів. Почуваюся чудово. Аналізи добрі, окрім гемоглобіну. Приймала препарат заліза.

Појхали з чоловіком обновляти гардероб. Їдемо в автобусі, і тут я відчула в правому боці живота легке тріпотіння. Воно тривало пару секунд. Потім за деякий час знову повторилося. Я подумала, що це напевно кишечник, хоча так у мене ще ніколи не було. Промайнула думка, що це малюк. Прислухаюсь ще декілька раз для певності.

17-18 тижнів. Тріпотіння повторюються не часто але виразніше. Малюк стає міцнішим. Частіше це відбувається, коли јду у транспорті. Чоловік ще не відчув. Мабуть все таки ворушіння ще занадто слабенькі, щоб відчувати ззовні. Я почуваюся дуже щасливою, нарешті ми спілкуємося. На роботі, коли звучить гучна музика, малюк танцює у моєму животику.

19-20 тижнів. Хто він, наш малюк? Хлопчик чи дівчинка? На плановій УЗД ми нарешті знову побачились. Малюк грається пуповинкою, приховуючи свою стать. Тріпоче ручками і ніжками. Який він чи вона у нас активний! Ми називаємо його малючком не тому, що думаємо, що він хлопчик, малюком може бути і гарненька дівчинка. Ми однаково будемо раді. Головне що малятко розвивається добре, росте величеньке.

Пологи по УЗД намічаються на 13-14 липня. По місячних 16-17 липня (крайній термін 19). Я налаштувалася на свято Петра і Павла. (12.07 або 13.07).

21-22 тижні. Все прекрасно, якби не сильний біль у поясниці. Я не могла ходити, ніби защемляло нерв. Ходила на роботу дуже повільно. Вирішили купити бандаж. Наче відбулося чудо, мені стало набагато легше, я знову нормально ходила. А ще мій коханий чоловік щовечора робив мені масаж з маслом чайного дерева.

23-24 тижні. На 8 березня мій любий чоловік подарував мені великий м'яч, фітбол. Тепер я можу робити на ньому різні вправи, це так корисно для спини. Після вправ на цьому чудо-м'ячику я добре себе почуваю. Дякую своєму рідненькому чоловіку, що так про нас дбає.

25-26 тижнів. Моя вага вже 69 кг. Шостий місяць, а я вже на 10 кг поправилась. Окружність живота 103 см. Треба переглянути своє меню. Оскільки апетит хороший, јсти хочеться часто, то потрібно виключити високо калорійну јжу. До речі, ми з чоловіком дізналися, що саме зараз малюк починає краще розрізняти звуки, йому можна включати Моцарта, Бетховена, Чайковського. Думаю, малюк народиться вже з відчуттям прекрасного у музиці. Я частенько йому співаю і граю, татко теж співає. Сподіваємося, що наше малятко народиться з музичним слухом.

27-28 тижнів. Початок третього триместра. Росте наше малятко, з кожним днем все міцнішає, поправляється, тренується. Я відчуваю його дуже часто. Який він у нас активний! Та і я теж активна. Спина майже не болить. Я просто бігаю, а не ходжу. Стільки енергіј, мабуть тому, що ВЕСНА. Ми з чоловіком часто ходили на прогулянку в ліс, на озеро. Спостерігали як все прокидається від зимового сну. Зима була дуже морозна і затяжна. А тепер у повітрі витає такий приємний запах! Земля прокинулася і дихає на повні груди, адже скоро «народжувати КРАСУ»! Я почуваюся такою життєрадісною! З захопленням слухаю спів пташок. А серце саме співає для малюка, розповідаючи про те, як його люблять і чекають, і який прекрасний світ. Я мов би розцвіла. І всі це бачили і посміхалися мені і малюку. Я пишалася своєю вагітністю, својм ПУЗІКОМ. Мені здавалося, що разом зі својм малюком ми несемо у цей світ ЛЮБОВ і ЩАСТЯ.

29-30 тижнів. Наближався Великдень, свято Христового Воскресіння. Ми вирушили в подорож до Івано-Франківська. Там живуть наші батьки і родичі. Напередодні свята я напекла пасочок і розписала декілька писанок у подарунок рідним. Це така приємна творча робота! Малюку, думаю, також подобалося. Я розповідала йому про це Велике свято і про те, як всі люди до нього готуються. Під час свята місто просто сяє красою і світлом. Люди радісні ідуть до церкви з кошиками, накритими вишиваними рушничками. Звідусіль лунають церковні дзвони, і люди вітаються «Христос Воскрес!» — «Воістину Воскрес!». Душа радіє і співає, коли свято глибоко проникає в серце.

31-32 тижні. Окружність живота 107 см. Такий великий і стрімкий! Малюк наче проситься показатись, як він вже підріс. Я вже не ходжу, а перевалююсь, наче качечка. Трішки отікають ноги. Знову починає боліти спина, мабуть розходяться тазові кістки. Роблю фізичні вправи на фітболі і займаюся релаксацією. Про все це я черпаю інформацію з журналів і книжок.

Настав час готуватися до декретној відпустки і подумати про пізнавальні курси для майбутніх батьків. Скоро наближається найважливіший момент у нашому житті, найочікуваніша зустріч з нашою дитинкою. Потрібно як слід підготуватися, наче до найважливішого екзамену.

Отримала декретні, вирішили купити хороший фотоапарат, щоб фотографувати малюка, а за решту грошей затіяли ремонт. Це мабуть усі на таке зважуються перед наближенням пологів. Відчуття виття «родинного гнізда» спонукало нас до такого рішення.

33-34 тижні. Почала відвідувати лекціј при ПБ №5. Тут я дізналася про «Родинний дім». Там проводили безкоштовні курси для майбутніх батьків. Лекціј читали: і лікар гінеколог, і психолог, і дитячий психолог, і педіатр. Ми займались релаксацією, дихальними вправами. Були заняття з арт-терапіј і музичні, на яких ми малювали і співали, вивчали колисанки. Все це було дуже цікавим для нас. Ми зустріли нових друзів, з якими і досі підтримуємо тісні зв'язки. Завдяки цим курсам, мій чоловік захотів разом з нами пройти цей нелегкий шлях, допомагати нам під час пологів. А я була впевнена, що ми будемо разом. Адже ж разом з дитинкою ми будемо народжуватись як сім'я, як батьки.

Знову планова УЗД. Тривала близько 30 хв. Нам все показали і розказали. Дитинка вже досить велика і повне зображення не поміщається на екран. Ми бачили, як вона позіхає, кліпає віченьками, ковтає води; рахували пальчики. І знову не вдалося визначити стать. Тепер ми зрозуміли, що це буде таємницею до самих пологів. Як ми чекаємо на тебе, наша РАДОСТЕ!

35-36 тижнів. Ось і літечко прийшло! Тепле літнє сонечко огортає малюкову хатинку. Його ніжні промінчики лоскочуть йому п'яточки. Я частенько бачу, як випираються то колінко, то п'яточка. Розпочинаємо гру: «Тук-тук, хто живе в хатинці, у мами в серединці?». Я стукаю, погладжую животика в тих місцях, де випирається малюк, і співаю веселу пісеньку. Придумую на ходу.

Моя вага вже 73 кг. Обвід живота на рівні пупка 109см. Пупок вип'ячується. Малюк в положенні вниз головою. Це чудово! Коли він починає крутити голівкою, то мені тисне на сечовий міхур, і я тоді вся у пошуках туалету. Це відбувалося досить часто. А так як нам з чоловіком не сиділося вдома, то ця проблема ставала найважливішою. Щонеділі ми јздимо на Службу Божу до нашој улюбленој церковці св. Василія (на Львівській пл.). І хоча мені фізично вже набагато важче (затікають ноги, дуже потію під час спеки, знову біль у спині), я не хочу сидіти в дома, навколо так багато цікавого!

Часто на лекціях я помічаю, як ритмічно підскакує мій животик, це малюк тренується, ковтає амніотичну рідину, і починає гикати.

37-38 тижнів. Нарешті вже довгоочікуваний ДЕВ'ЯТИЙ місяць! Знову і знову перечитали з чоловіком гору літератури, переглянули декілька фільмів про роди. Підготовлюємо родові шляхи до пологів. Це і масаж промежини, і вправи Кегеля. А ще найприємніший, і найніжніший секс, для того, щоб розм'якала шийка матки.

Нарешті ми вибрались по найприємніші покупки, одяг для нашој дитинки. З якою любов'ю ми його вибирали! Вдома я всі одежинки переполоскала, висушила, акуратно випрасувала і по декілька раз перекладала то в пакет, то з пакету, щоб ще раз полюбуватися ним і помріяти.

39-40 тижнів. Фінішна пряма.

5 липня. У жіночій консультаціј лікар оглянула і сповістила, що голівка ще не опустилася (балотує). Плід великий. Моя вага 74,5 кг. Оформлятися у пологовий будинок ще рано. Там і так зараз місць не має, великий наплив через закриття двох ПБ на мийку. Лікар запропонувала прийти 13 липня на консультацію, якщо до того часу я ще не народжу. Обмінну картку ми вже давно підписали на сумісні пологи і домовилися з лікарем, який буде јх приймати.

8 липня. Субота. Я помітила ввечері рожеві виділення. Але заспокојла себе, що це може бути і за тиждень до пологів. Тренувальних перейм я не відчувала, окрім частого безболісного напруження живота, коли робила різкі рухи. Мені було цікаво, які вони – перейми? Скоро дізнаюся. «Потерпи, малюк, ще трішечки, ми ще не закінчили ремонт». А мені так хочеться, щоб у квартирі було чистенько і красиво до народження малюка!

9 липня. Неділя. Ми знову у церкві. Прийняли Святе причастя. Десь підсвідомо я відчувала, що це вже фінішна пряма. Дуже просила у Божој Матері допомоги при пологах.

10 липня. Прокинулась я близько 12 години дня. Чомусь саме сьогодні захотілося відіспатися. Ще й сон приснився дуже гарний — я шукаю на автобусній станціј потрібний нам автобус, а його немає, так наче такого не існує, а мені дуже треба јхати. Я бігаю від зупинки до зупинки, запитую у людей, але ніхто не знає. І тут з неба починає падати наче сніг, (а це було літо) тільки він був схожий на пір'јнки з дуже приємним солодким запахом. Я скуштувала його. Мм-м-м! Як смачно! Наче манна небесна. Це чудо! Справді манна небесна! Я бачила як люди всі почали јј куштувати і дуже радісно кричати, і прославляти Бога. Що б міг цей сон означати, я ще не розуміла тоді.

Мій коханий чоловік порався по дому. У нього почалась відпустка, тому я така була рада, що тепер ми зможемо разом добре підготуватись до зустрічі нашој дитинки. Планували 11 липня піти на лекцію у «Родинний дім». А за сьогоднішній день потрібно було ще багато чого встигнути. Я поралась на кухні і відчула тягнучу біль в попереку, віддавало на низ живота (як перед місячними). Я подумала, що це, мабуть, підготовка. Дуже часто почала хотіти по маленькому до туалету. Я помітила, що зі мною щось відбувається. Почала відходити пробка, вже набагато виразніша. Я сказала чоловікові, що, мабуть, починається. Це було близько 15 години.

Мене охопила легка паніка. В крові забурлив адреналін. Радісне хвилювання. Хочу відчути все, все запам'ятати!

Перейми, які вони? Я і досі сумніваюся, чи вони вже настали. Помітила, що тягнучий біль, скоріше не біль а тиск на низ живота то з'являється, то затихає. Чоловік запропонував прослідкувати за часом, виявилось, що все повторюється кожні 20-25хв. Ми зрозуміли, що це перейми. Вони були не болючі, можна було займатись својми справами, відчуваючи легкий дискомфорт. Ще і ще раз ми перечитували журнали і книжки, відчуття, наче готуємось здавати найважливіший екзамен, і розуміємо, що вже пізно щось «вчити» — тепер найважливіше настројтись духовно, емоційно і фізично, і найкраще це робити, поєднавшись з природою.

] Ми гуляли, насолоджуючись літнім теплим вечором, фотографувалися біля нашој родючој вишеньки, спостерігали як заходить сонечко. Ми були щасливі. Поруч проходили люди і не помічали, що ми вже народжуємося. З'явилася перша вечірня зірочка, а за нею ще і ще одна… Скоро появиться і зірочка нашого малюка, можливо е буде ранкова зоря. Тук-тук, стукає малюк у дверцята земного життя. Ти наша кохана зернинка! Проростай скоріше у цей цікавий Божий світ!

21:00. Перейми і далі були кожні 15-20хв. Ми ще не думали як будемо добиратися до ПБ. Вже наближається ніч, мабуть викличемо швидку, коли інтервал між переймами скоротиться. А поки я могла прийняти ванну, і підготуватись до родів. Лежу у теплій воді, розслабляюся, годинник поруч, щоб контролювати перейми. Вони стали більш дискомфортними. І враз я помітила, що інтервал скоротився, тепер кожні 7-8хв., а бувало і через 5хв. Знову паніка: я тут собі лежу розслабляюся, а інтервал вже настільки зменшився! Перейми сильніші, довші але терпимі. Кличу чоловіка допомогти вийти з ванни. Знову перейма, я стаю в позу кішки і це допомагає.

Було вже близько 12-ј години. Ніч була дуже зоряна і тепла, співали цвіркуни, і кумкали жаби у ставку. Я намагалася запам'ятати, якою буде ця таємнича ніч. Всі готуються до відпочинку, а ми до праці. На душі у нас легке хвилювання з приємним передчуттям, що все буде добре. Ми прочитали молитву до Божој Матері, щоб дала нам сил.

24:30. Ми подзвонили нашому лікарю і він сказав, щоб ми негайно јхали, дорога ж довга (близько години). Викликали нашу сільську швидку. У ПБ пријхали ми о 1:30. У приймальній нам видали одноразовий одяг: для мене — тонку голубеньку, майже прозору сорочку і такий самий халатик, (як я пізніше дізналася, дівчата називали це «одягом для попелюшки»). Чоловік мав: бахіли, штани, футболку, шапочку. З'явився мій лікар, оглянув, сказав готуватися. «Добра санітарочка» зробила мені клізму, у неј чомусь не було настрою, але мені вдалось јј розсмішити і вона подобрішала до мене. Всі речі, окрім пелюшки, води, шоколадки, фотоапарату, і телефонів, ми залишили у приймальній. Піднялися ліфтом на третій поверх. Ось воно – пологове відділення! Коридор з арками, над першою я звернула увагу на образ Пресвятој Богородиці з Ісусиком на руках. Це надало нам сили і віри у щасливі пологи. Так, вже зовсім скоро і ми будемо тримати на својх руках нашу дитиноньку.

Передродова палата для сумісних пологів. Там було ліжко, стілець, апарат для вимірювання серцебиття дитини, дитяче ліжечко, і поруч кімната з туалетом і душовою.

02:00. Я була під враженнями, і не помітила що перейми порідшали. Лікар знову на кріслі оглянув і пробив плідний міхур. З мене витекло багато прозорој рідини. Я повернулась в палату і розказала чоловікові, що потрібно налаштовуватися на шість-вісім годин тривалості пологів. Тут почалася перейма, тепер я зрозуміла, що попередні відчуття були «квіточками». Підключили капельницю, з фізрозчином і закріпили на животі датчик для вимірювання серцебиття дитини. Потрібно було лежати на спині, це було дуже незручно під час перейми. Біль швидко наростала, наче хвиля, яка збиралася накрити мене з головою. Дуже важко в той момент зосередитись. Чоловік нагадав про дихання. Глибоке дихання допомогло. А ще ми чули стук малюкового серденька, яке втішало нас своєю мелодією. Через 20 хв. апарат відключили, вкололи знеболювальне. Після уколу, чи можливо через те, що була ніч, я встигала задрімати одразу після перейми і ні про що не думати.

Чоловік дуже мене підтримував. Підбадьорював, казав, що я молодець. Коли починалася перейма він розтирав мені поясницю, натискав на відповідні точки, подавав водички (пити хотілося часто, пересихало в роті), возив за мною капельницю до туалету. І тут я зробила відкриття, унітаз — це те що мені потрібно. На ньому дуже зручно переносити перейми. Силою чоловік заставив мене встати з нього. Я пішла в душ, хотілося сполоснутися від поту ( було дуже жарко). І знову перейма, ледве витримала. Прикотили м'яч. Спробувала посидіти на ньому, але не допомогло, я ще здивувалася, всю вагітність просиділа на м'ячі, навіть думала привезти свій м'яч до ПБ, на випадок, якщо там не буде, але під час пологів зрозуміла, що він мені не допомагає. Постійно у мене підтікали води, вся підлога була в калюжах, я совгалась по них, ноги роз'јжджалися.. Найзручніше було стояти навкарачки і розхитуватися, спиратися на поручні ліжка. Коли починалась перейма, чоловік нагадував про те, щоб я розслабляла тіло, особливо лице і губи. Глибоко вдихала, а на видосі видавала грудне гудіння. Справді, пологи — це танець мами і малюка. Мама занурюється в себе, слухає мову свого тіла, јј завдання — розслабитись для того, щоб відкритись для своєј дитинки. Вона співає пісню народження. Розслабляючи губи, допомагає відкритися шийці матки. Думки були різні: коли хотілось крикнути «не можу!», але розум нагадував, що «можу!» Чоловік також підтримував.

4-та година. Світає. Я виглянула у вікно. Як свіжо, мені наче саме цього не вистачало — ковтка свіжого, прохолодного повітря, наче живој води. Це знову дало мені сил та енергіј. Лікар оглянув і сповістив гарну новину: відкриття — 8 см. У мене відкрилося друге дихання. Я наче прокинулася. Ще трішечки!

О 5-й годині знову щось вкололи, я думала, що знеболююче, що знову я перетворюся на сонну муху, чого я дуже не хотіла. І тут настав момент сильној перейми. Біль наростала все сильніше і потужніше. Я повністю з головою поринула у цю хвилю. Здавалося, що вона ніколи не закінчиться, це перетворилося на вічність. Я вже не співала, а вила. Чоловік був поруч, я повисла на ньому, всією вагою. Він вистояв. Постійно шепотів мені, що я молодець, що ми молодці. «Дихай глибоко!» Відчуваю, що біль спадає. Думаю перепочити, але знову все почалось, ще з більшою силою. І так постійно. Перепочинку вже не було. Одна за одною перейми. Я місця собі не находила. Совгалась по підлозі, ледь під ліжко не «заплила». І ось мені захотілось сильно тужитись, але я розуміла, що, мабуть, ще зарано. Почувши мој підозрілі звуки (наче в туалеті при запорі), прибіг лікар. Оглянув, попросив спробувати потужитись. Потім сказав присісти, щоб голівка дитинки опустилась на тазове дно. Я пробувала тужитись, але не вірила, що щось виходить. Ми перейшли у пологовий зал. Опинившись на традиційному кріслі я почала тужитись, але все марно. Починала добре, але потім все переходило в лице. Бракувало сил і повітря. Перейми і потуги кудись зникли. Я не відчувала, коли треба починати. Акушерочка мені підказувала, що і як робити, лікар навіть сварив, коли я здавалася. Я була розчарована тим, що нічого не виходить. Чоловік підбадьорював, щоб не падала духом і вірила в свој сили. На потугах підтримував мені голову і, коли він побачив, як прорізується голівка нашој дитинки, то сказав мені, що у неј чорненьке густе волосячко. Я нарешті повірила в свој сили. Лікар порадив не чекати потуг а сконцентруватися і щосили потужитись самостійно. Він натискав мені на живіт. Я відчувала печіння в області промежини. Акушерочка змушена була зробити маленький надріз, який я навіть не відчула. Ще трішечки! Я тужилась щосили… Відчула, що з носа щось потекло, це була кров, тріснув капіляр. І ось нарешті народилася голівка, а за нею і все тільце. Було це о 6:15 ранку 11липня. Дитинка була велика. Через обвиття пуповини, јй було важко народитись.

«У нас синочок!»— на радостях вигукнув мій чоловік. Синочок, був втомлений, але все таки сповістив свій прихід дзвінким криком. Мені поставили його на живіт, такого тепленького і солодкого. Знайомий запах витав у повітрі, і я згадала свій сон. Це так пахла «манна небесна» у моєму сні, а тепер так пахне мій синочок, пахне солодким молочком. Нарешті ми зустрілися! Чоловік перерізав пуповину, яка фізично єднала нас всі ці 9 місяців. Тепер ми поєднані духовно. Любов єднає нас.

Я така щаслива! Забула вже про всю біль, так наче јј і не було. Відчуваю таке полегшення, таку радість!

Щиро дякуємо Пресвятій Богородиці, що так нам допомогла. Що всю вагітність оберігала нас під својм покровом, і тепер на час пологів послала нам таких добрих і професійних лікарів.

Синочок! Ось він, наш рідненький. Ми так на нього чекали. Наша зернинко, наше серденько, наша любове! Як він схожий на татка! Який у нього дзвінкий, мелодійний голосочок! Яке гарне довге чорненьке волосячко! А нігтики такі довгенькі, справжній манікюр. Синочка зважили (4 кг.) і виміряли (55 см.). За шкалою Апгар — 7-8 балів. Справжній богатир.

Відійшла плацента. Під наркозом мені наклали шовчик, а коли я прокидалася, то перепитувала по кілька разів про синочка (його вагу і ріст) і знову засинала. Остаточно я повернулась до тями годину по пологах. Весь цей час з малюком був мій чоловік. Синочок не спав, а роздивлявся все навколо. Його оченята ще були неслухняними, кожне само по собі. Малюк то косить, то навпаки вдивляється такими великими очима в обличчя татка і мами.

Приклала погодувати. Як він смачно смоктав! Так, наче робив це завжди. Такий молодець! Ми всі втрьох молодці! Тепер ми справжня сім'я!

автор: Шанковська Оксана

Форум для родителей

Ждем ваши рассказы о родах! Пишите:

администратору форума