Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей: що потрібно знати батькам

Сьогодні всесвітній день психічного здоров’я і мені хочеться розповісти про дітей з гіперактивним розладом з дефіцитом уваги. За статистикою таких дітей в світі 4–8%, а це означає, що в кожному класі є принаймні одна, а то і дві таких дитини.

Ці діти, як правило, чудові! В дошкільному віці вони щирі, відкриті, допитливі, їм все потрібно, вони легко знайходять мову з іншими, швидко забувають про образи та сварки. По мірі дорослішання вони стикаються з першими труднощями: на уроках їм важко всидіти на місці, вони викрикують відповіді не чекаючи своєї черги, можуть перебивати інших, губити свої речі, забувати робити домашні завдання або робити дві нещасні коротенькі вправи протягом 3–4 годин, доводячі цим своїх батьків до сказу. У школі діти з гіперактивним розладом через свої особливості починають отримувати негативні оцінки з боку вчителів, їх непередбачувана поведінка не завжди зрозуміла друзям, а тому через деякий час вони замикаются в собі, починають впадати в поганий настрій, підвищена імпульсивність сприяє тому, що часто-густо вони роблять необдумані вчинки, про які потім сильно жаліють. Деякі з них поводять себе, як клоуни, дуркують та смішать всіх навколо себе і не важливо, що зараз, урок чи перерва, і сильно засмучуються, коли їм роблять зауваження. Інші, у відповідь на зауваження та спроби якось вгамувати їх, починають злитись, кричати, можуть когось вдарити чи щось розбити. Я не буду зараз заглиблюватись в нейробіологічне підгрунття ГРДУ, але повірте на слово воно є, хоч його і не видно зовні. Дитина з гіперактивним розладом з дефіцитом уваги виглядає так само, як і звичайна дитина, та на відміну від звичайної дитини вона має серйозні проблеми з самоорганізацією, самомотивацією, з плануванням своєї діяльності та діями за правилами.

На превеликий жаль в Україні все ще багато лікарів (неврологів та психіатрів) та психологів мають хибні уявлення про гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. Консультуючи батьків 10-річної дитини з ГРДУ, у якої до гіперактивного розладу вже додались проблеми в стосунках з іншими та низька самооцінка, мені завжди дуже боляче чути, що батьки раніше вже мали досвід звернень до фахівців в галузі психічного здоров’я, але отримали відповідь «всі діти такі, нічого особливого, чекайте, дитина переросте».

Як мама дитини з гіперактивним розладом, я дуже добре пам’ятаю свій власний досвід пошуків спеціаліста, який би пояснив мені, що не так з моєю дитиною. Що ми, як батьки, робимо не так? Чому всі наші виховні дії не дають жодного ефекту і я поступово перетворююсь на постійно знервовану та роздратовану маму. Чому моє материнство так виснажує мене і я починаю уникати своєї дитини? В чому причина: в дитині, в наших стосунках з чоловіком, в мені?

Перший невролог, до якого ми звернулись зі скаргами на поведінку дитини, написала в медичній картці «гідроцефальний синдром» і призначив ноотропи з діакарбом. Ефекту від того лікування не було: син як не спав, так і продовжував не спати; як бігав, що дзига, так і продовжував.

Потім ми знайшли невролога, яка встановила діагноз «мінімальна мозкова дисфункція» і знов таки призначила ноотропи. Мені здається, що за перші 4 роки свого життя наш хлопчик перепив всі ноотропи, які тільки є в аптеках Україні. Його поведінка з того не ставала кращою, він так само не міг всидіти на заняттях у дитячому садочку, не реагував на зауваження вихователів та наші, через його поведінку нас попросили покинути гурток малювання, танців, з секції у-шу я забрала його вже сама.

Хтось зі спеціалістів говорив, що у нього підвищена тривожність та емоційність і нам виписували чергові ліки, які не діяли. Потім півроку ми ходили на піскову терапію, ще декілька місяців до психолога, який працював в гештальт напрямку…

В якийсь момент я вирішила шукати інформацію сама. На той час я вже декілька років не працювала за фахом, але психологічна освіта та попередній досвід роботи дозволяли самостійно шукати відповіді на запитання. Так я дізналась про гіперактивний розлад з дефіцитом уваги, про який свого часу ми абсолютно нічого не вивчали в університеті.

З сином та думками про ГРДУ ми пішли до психіатра. На той час я як вогню боялась цього діагнозу і звичайно відчула велике полегшення, коли мені сказали, що я наговорюю на свою дитину, що він у нас абсолютно нормальний хлопчик і ніякого ГРДУ у нього не має. Мені стало легше, але… поведінка сина не змінювалась і до школи залишалось все менше часу.

Врешті решт нам пощастило і коли сину було вже 5 років ми потрапили до невролога, яка все ж таки підтвердила мої страхи щодо ГРДУ. Тоді ж до мене в руки потрапила монографія О.Романчука «Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги». Я почала застосовувати на практиці рекомендації з поведінкового керівництва і… поведінка сина стала покращуватись, він став чути нас, наші стосунки стали налогоджуватись, а я вирішила повернутись до професії психолога і пішла навчатись на поведінкового терапевта.

Тому, якщо поведінка вашої дитини напружує вас, вихователі чи вчителі скаржаться на неї, говорять про непосидючисть, гіперактивність, неуважність, імпульсивність і ви підозрюєте у своєї дитини гіперактивний розлад з дефіцитом уваги та шукаєте спеціаліста, до якого варто звернутись, то дозволю собі дати декілька порад щодо кретеріїв пошуку потрібного вам спеціаліста.

1. Спеціаліст (лікар психіатр, невролог чи психолог) знає як діагностується ГРДУ і спирається в своїй практиці на міжнародні протоколи. Він знає, що таке DSM-IV або МКХ-10. Фахівець зможе пояснити вам зрозумілими словами, чому, на його думку, у вашої дитини є ГРДУ або чому його не має. Спеціаліст не буде говорити вам про «модний діагноз» чи «вигадки», він знає та спирається на критерії діагностики ГРДУ.

2. Наші знання про гіперактивний розлад постійно оновлюються, з’являються нові дані про те, як працює мозок людини з ГРДУ; як проявляє себе ГРДУ в різних вікових групах; ми дізнаємось все більше про гендерні аспекти ГРДУ… Дуже важливо аби ваш лікар чи психолог були в курсі цих досліджень та нових знань.

3. Спеціаліст, до якого ви звернулись, не боїться визнати межі своєї компетенції і готовий відправити вас на консультацію до іншого фахівця задля визначення найкращого методу лікування та терапії.

4. Спеціаліст намагається зібрати інформацію про поведінку дитини з різних джерел. Йому важливо бачити цілісну картину середовища, в якому зростає та виховується дитина. Інколи діти в кабінеті спеціаліста поводять себе геть інакше, ніж в звичному середовищі. Для діагностики ГРДУ немає об’єктивних досліджень, тому дуже важливо наскільки повною буде інформація, яку збирає ваш психолог/психіатр/невролог. Відсутність об’єктивних досліджень говорить про те, що для постановки цього діагнозу не потрібно робити вашій дитині коштовне МРТ, не треба здавати кров на вміст металів чи вітамінів.

5. В Україні психолог не ставить діагноз, тому в будь-якому випадку він буде скеровувати вас до психіатра для підтвердження чи спростування своїх підозр. І це нормально та правильно. Гірше, якщо психолог цього не робить.

6. Колись казали, що медицина наука недоказова. Те ж саме відносилось і до психотерапії. В світі, на відміну від України, давно вже користуються доказовою медициною. І сьогодні ми точно знаємо, які методи лікування та психотерапії реально допомагають при ГРДУ. Шукайте того, хто володіє цими методами.

7. Якщо говорити про медикаментозне лікування гіперактивного розладу, то в світи використовують здебільшого дві діючих речовини: Methylphenidatum та Atomoxetinum. в Україні, нажаль, доступен лише Atomoxetinum. Призначає медикаментозне лікування лікар психіатр або невролог. Ніякі ноотропи, вітаміни чи харчові добавки не використовують для лікування ГРДУ. Якщо, звичайно, спиратись на міжнародні протоколи.Сьогодні всесвітній день психічного здоров’я і мені хочеться розповісти про дітей з гіперактивним розладом з дефіцитом уваги. За статистикою таких дітей в світі 4–8%, а це означає, що в кожному класі є принаймні одна, а то і дві таких дитини.

Що робити батькам, чиїм дітям було встановлено діагноз гіперактивний розлад з дефіцитом уваги, розповідає психолог та мама Юлія Завгородня, якій довелося самій з цим стикнутися.

Якща ваша дитина гіперактивна, має проблеми із зосередженням уваги, імпульсивна та нетерпляча - в неї може бути ГРДУ. Як діагностувати синдром дефіциту уваги у дітей, читайте в матеріалі.

Сьогодні всесвітній день психічного здоров’я і мені хочеться розповісти про дітей з гіперактивним розладом з дефіцитом уваги. За статистикою таких дітей в світі 4–8%, а це означає, що в кожному класі є принаймні одна, а то і дві таких дитини.

Ці діти, як правило, чудові! В дошкільному віці вони щирі, відкриті, допитливі, їм все потрібно, вони легко знайходять мову з іншими, швидко забувають про образи та сварки. По мірі дорослішання вони стикаються з першими труднощями: на уроках їм важко всидіти на місці, вони викрикують відповіді не чекаючи своєї черги, можуть перебивати інших, губити свої речі, забувати робити домашні завдання або робити дві нещасні коротенькі вправи протягом 3–4 годин, доводячі цим своїх батьків до сказу.

Деякі з них поводять себе, як клоуни, дуркують та смішать всіх навколо себе і не важливо, що зараз, урок чи перерва, і сильно засмучуються, коли їм роблять зауваження. Інші, у відповідь на зауваження та спроби якось вгамувати їх, починають злитись, кричати, можуть когось вдарити чи щось розбити.

Читай также: Музыкотерапия: 8 классических мелодий для гиперактивного ребенка

Я не буду зараз заглиблюватись в нейробіологічне підгрунття ГРДУ, але повірте на слово воно є, хоч його і не видно зовні. Дитина з гіперактивним розладом з дефіцитом уваги виглядає так само, як і звичайна дитина, та на відміну від звичайної дитини вона має серйозні проблеми з самоорганізацією, самомотивацією, з плануванням своєї діяльності та діями за правилами.

На превеликий жаль в Україні все ще багато лікарів (неврологів та психіатрів) та психологів мають хибні уявлення про гіперактивний розлад з дефіцитом уваги.

Як мама дитини з гіперактивним розладом, я дуже добре пам’ятаю свій власний досвід пошуків спеціаліста, який би пояснив мені, що не так з моєю дитиною. Що ми, як батьки, робимо не так?

Чому всі наші виховні дії не дають жодного ефекту і я поступово перетворююсь на постійно знервовану та роздратовану маму. Чому моє материнство так виснажує мене і я починаю уникати своєї дитини? В чому причина: в дитині, в наших стосунках з чоловіком, в мені?

Перший невролог, до якого ми звернулись зі скаргами на поведінку дитини, написала в медичній картці «гідроцефальний синдром» і призначив ноотропи з діакарбом. Ефекту від того лікування не було: син як не спав, так і продовжував не спати; як бігав, що дзига, так і продовжував.

Читай также: Гиперактивные дети: как помочь малышу

Потім ми знайшли невролога, яка встановила діагноз «мінімальна мозкова дисфункція» і знов таки призначила ноотропи. Мені здається, що за перші 4 роки свого життя наш хлопчик перепив всі ноотропи, які тільки є в аптеках Україні.

Його поведінка з того не ставала кращою, він так само не міг всидіти на заняттях у дитячому садочку, не реагував на зауваження вихователів та наші, через його поведінку нас попросили покинути гурток малювання, танців, з секції у-шу я забрала його вже сама.

Хтось зі спеціалістів говорив, що у нього підвищена тривожність та емоційність і нам виписували чергові ліки, які не діяли. Потім півроку ми ходили на піскову терапію, ще декілька місяців до психолога, який працював в гештальт напрямку…

В якийсь момент я вирішила шукати інформацію сама. На той час я вже декілька років не працювала за фахом, але психологічна освіта та попередній досвід роботи дозволяли самостійно шукати відповіді на запитання. Так я дізналась про гіперактивний розлад з дефіцитом уваги, про який свого часу ми абсолютно нічого не вивчали в університеті.

З сином та думками про ГРДУ ми пішли до психіатра. На той час я як вогню боялась цього діагнозу і звичайно відчула велике полегшення, коли мені сказали, що я наговорюю на свою дитину, що він у нас абсолютно нормальний хлопчик і ніякого ГРДУ у нього не має. Мені стало легше, але… поведінка сина не змінювалась і до школи залишалось все менше часу.

Врешті решт нам пощастило і коли сину було вже 5 років ми потрапили до невролога, яка все ж таки підтвердила мої страхи щодо ГРДУ. Тоді ж до мене в руки потрапила монографія О.Романчука «Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги».

Читай также: В чем причины гиперактивности детей

Я почала застосовувати на практиці рекомендації з поведінкового керівництва і… поведінка сина стала покращуватись, він став чути нас, наші стосунки стали налогоджуватись, а я вирішила повернутись до професії психолога і пішла навчатись на поведінкового терапевта.

Поради батькам дітей з синдромом дефіциту уваги

Якщо поведінка вашої дитини напружує вас, вихователі чи вчителі скаржаться на неї, говорять про непосидючисть, гіперактивність, неуважність, імпульсивність і ви підозрюєте у своєї дитини гіперактивний розлад з дефіцитом уваги та шукаєте спеціаліста, до якого варто звернутись, то дозволю собі дати декілька порад щодо кретеріїв пошуку потрібного вам спеціаліста.

Спеціаліст (лікар психіатр, невролог чи психолог) знає як діагностується ГРДУ і спирається в своїй практиці на міжнародні протоколи. Він знає, що таке DSM-IV або МКХ-10. Фахівець зможе пояснити вам зрозумілими словами, чому, на його думку, у вашої дитини є ГРДУ або чому його не має. Спеціаліст не буде говорити вам про «модний діагноз» чи «вигадки», він знає та спирається на критерії діагностики ГРДУ.

Наші знання про гіперактивний розлад постійно оновлюються, з’являються нові дані про те, як працює мозок людини з ГРДУ; як проявляє себе ГРДУ в різних вікових групах; ми дізнаємось все більше про гендерні аспекти ГРДУ… Дуже важливо аби ваш лікар чи психолог були в курсі цих досліджень та нових знань.

Спеціаліст, до якого ви звернулись, не боїться визнати межі своєї компетенції і готовий відправити вас на консультацію до іншого фахівця задля визначення найкращого методу лікування та терапії.

Спеціаліст намагається зібрати інформацію про поведінку дитини з різних джерел. Йому важливо бачити цілісну картину середовища, в якому зростає та виховується дитина. Інколи діти в кабінеті спеціаліста поводять себе геть інакше, ніж в звичному середовищі. Для діагностики ГРДУ немає об’єктивних досліджень, тому дуже важливо наскільки повною буде інформація, яку збирає ваш психолог/психіатр/невролог. Відсутність об’єктивних досліджень говорить про те, що для постановки цього діагнозу не потрібно робити вашій дитині коштовне МРТ, не треба здавати кров на вміст металів чи вітамінів.

В Україні психолог не ставить діагноз, тому в будь-якому випадку він буде скеровувати вас до психіатра для підтвердження чи спростування своїх підозр. І це нормально та правильно. Гірше, якщо психолог цього не робить.

Колись казали, що медицина наука недоказова. Те ж саме відносилось і до психотерапії. В світі, на відміну від України, давно вже користуються доказовою медициною. І сьогодні ми точно знаємо, які методи лікування та психотерапії реально допомагають при ГРДУ. Шукайте того, хто володіє цими методами.

Якщо говорити про медикаментозне лікування гіперактивного розладу, то в світи використовують здебільшого дві діючих речовини: Methylphenidatum та Atomoxetinum. в Україні, нажаль, доступен лише Atomoxetinum. Призначає медикаментозне лікування лікар-психіатр або невролог. Ніякі ноотропи, вітаміни чи харчові добавки не використовують для лікування ГРДУ. Якщо, звичайно, спиратись на міжнародні протоколи.

Опубліковано з дозволу автора

Джерело: www.facebook.com

Читай также: Дефицит внимания - явление наследственное

Читай также: Активность или гиперактивность?

Читай также: Что делать, если ребенка обижают в школе

Опубліковано з дозволу автора