«Можна було б виховувати геніїв А ми виховуємо рабів, що працюють на зарплату» — мама двох дітей про шкільну мотивацію

Автор
«Можна було б виховувати геніїв  А ми виховуємо рабів, що працюють на зарплату» — мама двох дітей про шкільну мотивацію

Підприємець, блогер та мама двох школярів Леся Поліщук на своїй сторінці в Фейсбуці розмірковує, чи можливо мотивувати дитину до навчання в сучасній шкільній системі. І чому учні частіше щось знають та вміють не завдяки роботі вчителів, а всупереч їй.

«Можна було б виховувати геніїв  А ми виховуємо рабів, що працюють на зарплату» — мама двох дітей про шкільну мотивацію - изображение №1

«Школа школа мілая...»

Одинадцять років життя, щоб набути комплексів і страху перед начальниками... Щоб зрозуміти, що головне не знати, а дати правильну відповідь. Щоб образ зубрілки і ябеди Лєночки міцно втесали в голову, як зразок правильної дівчинки...

Одинадцять років, з яких виносиш лише те, що тебе дійсно зацікавило і будуєш своє життя так, що послуговуєшся саме тими знаннями. А це від п'яти до двадцяти відсотків програми. А інші відсотки?

Час дитинства і юності, який вже не повернеш, який можна було заповнити дійсно неперевершеними і яскравими спогадами і досвідом.

Можна було б виховувати геніїв. Людей що перефектно роблять те, що їм подобається. А виховуємо нещасних людей, що тупо працюють на зарплату і бояться втратити роботу, тому все що можуть, дати правильну, а не корисну відповідь.

Маємо мільйони тих, хто відмовляється від аналізу, а сприймає як аксіому сказане тими хто вищий, старший чи має владу. І маємо рабів, якими дуже легко керувати. І з дітей своїх робимо таких же рабів.

«Треба, я сказала!», «Навіщо це мені треба?» «Тому що я так сказала!»

Я не змогла сьогодні толково пояснити Дмитру, чому він має йти до школи, туди де йому не цікаво. Щось мимрила, мямлила.

Хотіла сказати: «Ти просто лінуєшся» але згадала, що саме через людські лінощі були зроблені найкорисніші винаходи. Хотіла сказати: «Ти просто нерозумний» але згадала, що коли йому було цікаво він вивчився читати у чотири роки. Хотіла сказати: «Бо я так сказала» але згадала, що мене саму ці слова вбивали колись.

Тому сказала «А раптом сьогодні буде щось дуже цікаве, а ти пропустиш. Потім буде прикро, що пропустив»

Пішов. А я сиджу і думаю: а якщо знову буде нецікаво, нудно і страшно за неправильну відповідь?

Вкотре передивилася фільм про фінську систему освіти і мало не плачу.

Невже це так складно? Зробити щоб людина з дитинства відчувала себе особистістю, бажаною в державі, основою майбутнього держави.

Все що я знаю і вмію зі школи — завдяки купці людей, вчителів, які ігнорували систему. Розповідали цікаво. Ставились до мене як до особистості. Давали можливість думати і аналізувати.

Можу закластися, що і у вас так само. А комусь же не пощастило мати таких вчителів.