ВІЛ-інфекції у дітей
- Автор
- Дата публикации
- Автор
Громадськість світу глибоко занепокоєна глобальною кризою, яка склалась у зв'язку з пандемією інфекції, викликаної вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) - однієї з самих серйозних загроз людству. Щорічно у світі реєструють більш 5 млн. нових випадків інфікування ВІЛ, серед них 600000 дітей.
За 20 років історії СНІДу від нього померли 21,8 млн. чол., з них 4,3 млн. дітей.
Стурбованість людства відобразилася у терміновому скликанні Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН 25 - 27 червня 2001 р. для пошуку шляхів вирішення проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу в усіх його аспектах, насамперед активізації боротьби з епідемією і її наслідками.
Епідемічна ситуація в Україні в останні роки теж погіршилась. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України кількість ВІЛ-інфікованих близько 50000 осіб. Вірус імунодефіциту вражає насамперед молоде покоління, що веде до демографічної катастрофи, ставить під загрозу економічний розвиток країни, викликає соціальні й етичні проблеми. В Україні зареєстровано понад 4000 ВІЛ-інфікованих дітей, більшість з них заразились від матерів. Частина дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками (як ВІЛ-інфікованих, так і тих, у кого не відбулось зараження ВІЛ), залишена матерями на опіку держави. Вони, по суті, стали сиротами внаслідок епідемії ВІЛ/СНІДу. Відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН, діти, що стали сиротами внаслідок ВІЛ/СНІДу, потребують допомоги і підтримки, доступу до медичного та соціального забезпечення нарівні з іншими дітьми, з дотриманням всіх прав людини та Конвенції про права дитини.
Усе вищевикладене є обґрунтуванням необхідності піклування про долю дітей, що постраждали від ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні.
Шляхи передачі ВІЛ
Зараження ВІЛ може відбутися: при статевих контактах між чоловіками, чоловіком і жінкою; через кров - при переливанні інфікованої крові чи її компонентів, при використанні забруднених кров'ю шприців та іншого інструментарію, через ушкоджені шкіру і слизові оболонки людей, при контакті з кров'ю чи деякими секретами (слизом з піхви, грудним молоком, спермою, спинномозковою рідиною, виділенням з ран та ін.) хворих на ВІЛ-інфекцію. Зараження дітей у більшості випадків здійснюється від ВІЛ-інфікованих матерів (перинатальний шлях інфікування): внутрішньоутробно через плаценту, у пологах (при контакті плоду з інфікованою кров'ю чи секретами матері, при заковтуванні плодом материнської крові чи інших рідин), при вигодовуванні груддю чи грудним молоком.
ВІЛ-інфекція не передається побутовим шляхом: при дотику, обіймах, рукостисканнях, через поцілунки, при спільному проживанні в одній квартирі, через посуд, столові прилади, через їжу; через постільну білизну, предмети побуту, іграшки; через повітря (у тому числі при чханні та кашлі), при купанні у воді, через ручки дверей та кранів, унітази, через спортивне знаряддя, при укусах комах або тварин.
Особливості перебігу ВІЛ-інфекції у дітей
ВІЛ-інфекція - захворювання, викликане вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), яке відноситься до інфекцій з повільним перебігом та тривалим латентним (безсимптомним чи малосимптомним) періодом.
У латентний період вірус імунодефіциту людини знаходиться переважно у лімфоцитах (так званих CD4+клітинах), розмножується в них, руйнує їх, виходить у плазму крові, уражаючи нові клітини. Руйнування CD4+клітин веде до зниження імунітету. У людини з імунодефіцитом розвиваються опортуністичні інфекції - хвороби, спричинені умовно-патогенною мікрофлорою, здатною викликати захворювання тільки у людей зі зниженим імунітетом. Стадія хвороби, що характеризується суттєвим зниженням кількості CD4+клітин (нижче 200 кл/мкл) і супроводжується розвитком опортуністичних інфекцій, називається СНІДом. Це - термінальна (заключна) фаза захворювання.
Латентний період у деяких дітей при перинатальному інфікуванні ВІЛ буває коротким: перші ознаки хвороби виявляються у 3 - 9 місяців. На ранніх етапах захворювання для дітей характерні повільні темпи фізичного розвитку, відставання маси тіла і росту, збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія). Розвиток СНІДу протягом перших двох років життя спостерігається у 14 - 25 % дітей, інфікованих перинатально. У 54 % таких дітей СНІД діагностується до 4-річного віку. У решти дітей клінічні прояви СНІДу розвиваються повільно: у ряді випадків симптоми хвороби не спостерігають протягом 8 - 10 років.
Специфічне лікування антиретровірусними препаратами зменшує кількість копій вірусу в крові (вірусне навантаження), що призводить до підвищення кількості CD4+клітин, поліпшує імунний захист організму, віддаляє розвиток опортуністичних інфекцій. Таке лікування може суттєво продовжити життя дитини.
Уточнення діагнозу ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками
Зараження дитини вірусом імунодефіциту людини від інфікованої матері відбувається у 8 - 41 % випадків, у 92 - 59 % діти залишаються неінфікованими. Дуже важливо вчасно уточнити ВІЛ-статус дитини, тобто інфікована дитина вірусом імунодефіциту чи ні.
У всіх дорослих ВІЛ-інфікованих людей через 3 місяці від моменту зараження в крові з'являються антитіла (імуноглобуліни) до ВІЛ, вони зберігаються у крові протягом всього життя. Під час вагітності у ВІЛ-інфікованих жінок антитіла (імуноглобуліни класу G) проникають через плаценту до плоду. У всіх дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, протягом перших 9 - 18 місяців життя у крові визначаються материнські антитіла до ВІЛ.
Антитіла до ВІЛ визначають серологічними методами - імуноферментним аналізом (ІФА) та імунним блотом (ІБ). ІФА дозволяє виявляти сумарні антитіла до ВІЛ у сироватці крові. Ця якісна реакція є першим етапом обстеження на ВІЛ. Тест дуже чутливий, але він може давати удавано позитивні та удавано негативні реакції. Позитивні в ІФА зразки крові обов'язково піддають експертному підтверджуючому дослідженню за допомогою імунного блоту (western blot). Імунний блот дозволяє визначати антитіла до окремих білків ВІЛ.
У дитини, народженої ВІЛ-інфікованою жінкою, перше дослідження на антитіла до ВІЛ (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 2026) проводять у пуповинній крові відразу після народження. В Україні відповідно до чинного законодавства всі діти, в крові яких виявлено антитіла до ВІЛ, вважаються ВІЛ-інфікованими.
Надалі дослідження крові дитини на антитіла до ВІЛ проводяться кожні 3 місяці до 18 місяців життя або до одержання двох негативних відповідей (у віці до 18 місяців).
• Позитивні серологічні тести у дитини до 18 міс. не підтверджують наявність ВІЛ-інфекції, його ВІЛ-статус залишається неуточненим.
• Позитивні серологічні тести у дитини після 18 міс. остаточно підтверджують діагноз ВІЛ-інфекції.
• Два негативних серологічних аналізи, зроблені з інтервалом 3 місяці у віці від 6 до 18 міс. або 1 негативний аналіз у віці старше 18 міс., дозволяють вважати дитину неінфікованою.
• При інфікуванні через кров чи статевим шляхом позитивний результат у ІФА, підтверджений імунним блотом, є основним методом діагностики ВІЛ-інфекції.
Визначення в крові вірусу або його генетичного матеріалу - антигену p24, ДНК ВІЛ за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) - дозволяють встановити факт інфікування дитини вже у першому півріччі життя, проте таке дослідження в Україні мало поширено.
Дитина вважається ВІЛ-інфікованою, якщо у неї виявлені антитіла до ВІЛ чи вона народжена ВІЛ-інфікованою матір'ю, а також отримані позитивні результати (але не дослідження пуповинної крові) у 2 незалежних дослідженнях антигену ВІЛ p24 чи ПЛР ДНК ВІЛ. Найбільш достовірний результат ПЛР (якісна реакція) одержують при дослідженні крові дитини у віці 4 - 6 міс. і старше (чутливість 100 %).
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
НАКАЗ N 448 29.11.2002
м.Київ
Про затвердження методичних рекомендацій "Організація медичної допомоги та догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах"