Інтеграція на Оболоні, або Перший практичний досвід інклюзії на Оболоні - ч.2

Перша частина - див. тут

Як і всі діти, діти з синдромом Дауна можуть бути різними: відкритими для контакту чи «закритими», зануреними в себе чи тими, які люблять хуліганити, ніжними і гнівними. Проте є у них те спільне, що важко не помітити навіть при поверхневому контакті: їхній фактичний вік завжди відрізняється від формального. В залежності від того, наскільки рано сім’я, що має дитину з синдромом Дауна, почала отримувати медико-психолого-педагогічну допомогу, ця різниця може бути суттєвою чи зовсім незначною.

Не виключено, що логопед, який працює у дитячому садку, зустрінеться з 5-6-річною дитиною, чий психологічний вік буде відповідати 2-3 рокам, а в окремих випадках і за деякими показниками навіть 1 року (соціально-емоційний розвиток, стан загальної моторики, зоро-моторна координація, ігрова діяльність, стан мовлення). Зрозуміло, що запропоновані можливості щодо взаємодії з оточуючим у такої дитини повинні відповідати її фактичному, а не фізіологічному вікові.

Основна увага логопеда інтегрованої групи зосереджена на організації індивідуальних занять з дошкільнятами. Ось деякі спостереження за змінами в мовленнєвому розвитку дітей з синдромом Дауна протягом року.

Логопед двох інтегрованих груп ДНЗ № 662 Комісарова Наталія:

«Інтегровані групи дають можливість особливим дітям розкритися, допомагають їм взаємодіяти з іншими дітьми. Необхідно навчити їх спілкуватися, створити такі умови, щоб вони не замкнулися…

Так, за цей навчальний рік у нашої вихованки Софії, — продовжує логопед, — спостерігаються великі позитивні зміни у розумінні зверненого мовлення. Дівчинка показує на малюнку дії, предмети, розрізняє поняття «великий» та «маленький», виконує артикуляційні вправи. Із Софією проводилася робота по стимуляції звуконаслідування: Соня почала говорити «папа», «мама». Вона знає багатьох тварин, показує їх частини тіла. Під час занять дівчинка дуже емоційна: ховає іграшку за спину, грає в долоньки, займається завжди із задоволенням. У колективі намагається спілкуватися з дітьми, стала доброзичливою до однолітків. Любить колективні ігри. Спілкування з іншими дітьми принесло Софії тільки користь: зникла агресія, дівчинка стала більш уважною до дітей. Здорові діти намагаються їй допомогти, захищають її та оберігають…

Маша — дівчинка з синдромом Дауна — прийшла до нас із затримкою мовленнєвого розвитку. За цей рік в її мові з’явилися прикметники, дієслова. Маша знає всі кольори, називає іменники в однині та множині. Дівчинка почала використовувати поширені речення, активно виконує артикуляційні й дихальні вправи. З дітьми спілкується, але стримана і образлива. Перебування в інтегрованій групі значно вплинуло на її мовленнєвий розвиток.

Коли Дамір прийшов до нас, він не міг зрозуміти, що значить «заняття»: хлопчик не працював за груповими правилами. На даний момент дитина гарно використовує міміку та жести, добре розуміє звернене мовлення. Хоча Дамір дуже вибірковий у виконанні завдань, робить лише те, що його зацікавить. Дуже любить гратися з іншими дітьми. Досить вже пристосувався до занять, допомагає накривати на стіл, доброзичливий до дітей.

Артем, прийшовши у нашу групу, не розмовляв. Проте з часом почав говорити іменники і деякі дієслова. Розрізняє на слух музичні інструменти. Особливо активний у груповій роботі, наслідує дії інших дітей. Предмети називає переважно із двох складів…

Ярослав дуже любить працювати індивідуально, із задоволенням виконує всі завдання. В мовленні присутні усі частини мови. З дітьми не дуже контактний, мало відвідує дитячий садок…»

Розповідь логопеда про маленькі досягнення вихованців можна продовжувати і продовжувати, але висновок у спеціаліста один — інтегроване середовище позитивно впливає на розвиток дітей і вже зараз, як бачимо, інклюзія дає свої результати.

Уся вищезазначена інформація — це проведена робота, думки і роздуми фахівців-практиків. Звісно, ми говоримо про комплексний підхід до навчання та виховання дитини, про тісну взаємодію спеціалістів і батьків, про співпрацю сім’ї і садочка. Тобто при підсумовуванні результатів реалізації Програми, при певних висновках, а, головне, правильному плануванні наступних кроків, не останню роль повинна відігравати думка батьків дітей, що займаються в інтегрованих групах, їхні побажання (можливо, зауваження) та поради. Адже відомо: коли започатковується щось нове, обов’язково через деякий час поряд з позитивними досягненнями будуть спостерігатися певні «мінуси», які потрібно відпрацювати, проаналізувати і врахувати в подальшій роботі. Тому важливим етапом в оцінюванні реалізації Програми є проведення моніторингу серед батьків. Така робота була проведена з метою визначення, що змінилося в житті дитини та сім’ї в цілому з моменту, коли малеча потрапила в інтегроване середовище садочка, чи відбулися зміни в психофізичному розвитку вихованців, їхні успіхи та невдачі в процесі інтеграції за цей рік. Батьки з радістю надали свої відгуки. Ось деякі з них.

Пише мама особливої дівчинки:«…Для нас у цій групі маса плюсів. Насамперед, це можливість спілкування та навчання в нормальних умовах, а не в ізоляції. Я помітила, що у Софійки значно збільшилася цікавість та здатність до повторення, вона стала більш організованою, знає порядок дій (приходимо в садок, вона чекає, поки я її перевдягну, бере зі своєї шафки речі, заходить у групу, заглядає у віконце, звідки няня дає сніданок, іде мити руки, тихенько себе поводить, коли діти сплять (вона просинається раніше) і т. і.). Вона навчилася взаємодіяти з дітьми, краще спілкуватися за допомогою тих комунікативних засобів, які їй на даний момент доступні (жести, міміка, звуки, дії), звуків з`явилося більше, є спроби повторювати за мною звуки губами, але поки що беззвучно.

Дуже цінним є можливість займатися (малювати, ліпити, клеїти тощо) разом з усіма дітьми. Звичайно, у цьому вихователю необхідна допомога, за особливими дітьми треба спостерігати, звертати їхню увагу, повертати в русло роботи. Те саме стосується і організації спільних рольових ігор, а також прогулянок та ігор на вулиці. Я вважаю, що присутність у групі, особливо в першій половині дня, спеціаліста, який закріплений саме за особливими дітьми, просто необхідна, щоб допомогти цим дітям взаємодіяти з колективом. Мені видається найважливішим акцент на спільній роботі всіх діток у групі. Можливо, особливі дітки будуть робити полегшений варіант завдання, але важливо, щоб вони робили цю роботу разом з усіма, а не відособлено. Це ж стосується і побутових навичок (перевдягатися, витирати руки, ходити в туалет, складати іграшки тощо). Коли це роблять усі дітки, то особливим набагато легше і швидше навчитися на прикладі інших, якщо їм буде надана підтримка і допомога з боку спеціалістів.

Взагалі одна з основних — це проблема кадрів. У нас працюють чудові вихователі, няня, але ми постійно хвилюємося, що вони також звільняться. Адже складно справді прожити на ту зарплатню, яку вони отримують. В інтегрованій групі потрібні кваліфіковані спеціалісти, адже мало просто звести дітей разом; для успішної інтеграції важливу роль відіграє те, хто цих дітей веде і в якому напрямку. Враховуючи, що це новий проект, вихователям та няням доводиться у буквальному розумінні перевчатися, адже основний час вони проводять з дітьми. Я вважаю, це суттєве додаткове навантаження. Потрібна форма матеріального стимулювання людей, які працюють у таких групах.

Насправді навіть враховуючи всі зазначені вище складнощі, а також те, що усі діти досить часто хворіють (що є звичайним для першого року, проведеного у дитсадку, майже кожною дитиною), я задоволена результатом, мої близькі та лікарі, у яких ми спостерігаємося (педіатр, психіатр), помічають явні позитивні зміни у розвитку Софійки.

Ще хочу сказати, що у нашій групі чудові дітки і прекрасні батьки. Легко спілкуватися, не відчувається відособленості. Усі разом ми радіємо успіхам своїх дітей, усі переживаємо на Новий рік і 8 Березня, як пройде свято. Так приємно було одержати від доні листівку на 8 Березня і дивитися, як вона танцює з усіма, радісно слухати, як дівчатка і хлопчики розказують віршики, хвилюються, такі сміливі і горді, що все вийшло. Я почуваюся нормальною мамою, дитина якої ходить в садок.

Я впевнена, що інтеграція — це можливість, яка дається дітям з особливими потребами, реалізувати свої права, передбачені Конституцією України, міжнародними та вітчизняними правовими актами, нарівні із звичайними дітьми. Це європейський шлях і передовий досвід розвинутих країн. Тому не дивлячись на складнощі, притаманні усьому, що починається, інтеграцію необхідно розвивати».

Пише мама чудового особливого хлопчика молодшої інтегрованої групи:

«…Сказати, що відбулися якісь глобальні зміни у поведінці дитини, я не можу, але, безумовно, син дорослішає і у нього з’являються навички і звички, які сформувалися вже в садочку: це і моменти режиму дня, і поведінкові навички, і колективна робота, ігри, тобто взаємодія зі звичайними дітьми — те, чого дуже не вистачало до садочка. До того ж, дуже добре, що окрім занять в групі, з дитиною займаються спеціальні педагоги (логопед, корекційний педагог, психолог). З батьками звичайних дітей у нас склалися добрі, теплі стосунки.

…Хотілося б зупинитися на одному складному моменті, але це те, з чим довелося зіткнутися при вступі до дитячого садочка: ПМПК (психолого-медико-педагогічна комісія). Важко уявити, що за 15 хвилин чужі люди можуть дати оцінку дитині, яка, в свою чергу, може взагалі не захотіти спілкуватися з групою незнайомців! Відчутний мінус, який, на жаль, є безпосередньо в садочку — це постійна нестача персоналу. Іншим я, як мама, дуже задоволена. Найголовніше, що, на мій погляд, дає інтегрований садок особливим дітям, — це перший крок до можливості знайти себе у звичайному суспільстві, те, чому не навчить навіть найкращий вчитель, а тим більше спеціальний заклад. Дуже хотілося б мати можливість віддати дитину до інтегрованої школи…»

Висловлює свою думку Оксана — мама хлопчика, що ходить до середньої інтегрованої групи:

«Скоро закінчується наш перший навчальний рік у дитячому садочку. Ми обертаємося назад і розуміємо, що дуже змінилися. Наша сім’я живе життям багатьох родин, у яких є діти: ми дружно зустрічаємо ранок, снідаємо, одягаємося, щоб встигнути ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКУ; працюємо і зустрічаємося ввечері з дітьми втомлені, але з відчуттям задоволення від своєї роботи і радості від зустрічі з дітлахами. Тепер кожна хвилина, проведена разом, більше цінується, і в вихідні з’являється більше ентузіазму для того, щоб активно провести разом час. У мене вже немає гострого відчуття моральної втоми від повсякденного побуту і, як не дивно, при хронічній нестачі вільного часу Є ВІДЧУТТЯ ПОВНОЦІННОСТІ ЖИТТЯ.

Я радію, дивлячись на те, як Артем господарює на кухні (він сам дістає продукти з холодильника, прибирає зі столу, може вимити посуд), допомагає прибирати в квартирі, сам складає іграшки на місце, сам одягається, щоб йти на вулицю, після прогулянки роздягається. Під час прогулянки син мене майже не підзиває до себе: сам піднімається на гірку, спускається з неї, намагається бути ближче до компанії більш дорослих хлопчиків, при цьому я спостерігаю його непідробний інтерес і відсутність страху перед незнайомими людьми, але, на жаль, бачу неоднозначну реакцію та здивування з їх боку, бажання над ним посміятися («щось в ньому не так»). Мене такі випадки дуже ранять, поки можу, я цьому перешкоджаю, намагаюся передбачити і захистити Артема від цього. Чесно кажучи, дуже переживаю з приводу того, що неадекватні реакції дітей на «незвичайність» наших малюків можуть їх дуже ранити…

Якщо думати про це глобально, мені здається, що, якщо ми «випускаємо» в суспільство наших дітей, надаючи їм можливість відвідувати дитячий садок, у майбутньому, можливо, й школу, то саме суспільство теж потрібно підготувати до того, щоб воно сприймало нормально наших дітей, і починати потрібно з дитячих садків, шкіл і т.д.

…Хочеться подякувати спеціалістам нашої інтегрованої групи — корекційному педагогу та логопеду. У Артема з’являється фразове мовлення: він автоматично щось говорить, щоб виразити себе, ми від несподіванки просимо повторити те, що він сказав, а він починає соромитися і повторює фразу окремими словами. Син став більш старанним під час малювання, конструювання. Впевнено рахує до п’яти. Артем любить танцювати, і якщо є в дитячому садку танцювальний гурток, ми хотіли б спробувати походити на танці (звісно, якщо до цього будуть готові хореографи).

Наприкінці хочу ще раз висловити вам і вашій команді вдячність за наші групи і наших дітей. Ми розуміємо, що будь-яка нова справа не може одразу розвиватися ідеально, як хотілося б. Ми завжди раді підключитися і допомогти у вирішенні будь-яких проблем. Можете на нас розраховувати. З повагою, мама Оксана».

Ось такі маленькі, у кожної дитини свої, але певні результати кропіткої і наполегливої праці цілої команди: самої дитини, батьків та спеціалістів інтегрованих груп. Такими є наші діти. І кожна дитина — чудова, по-своєму особлива і неповторна… Та ЦІННА. Цінна для себе, для батьків, для оточуючих, для суспільства. З кожним днем ми в цьому переконуємося.

Таким чином, на даний момент задача інтеграції дітей з особливостями розвитку в соціум має бути пріоритетним завданням усієї системи освіти, так як її вирішення визначає степінь зрілості суспільства і рівень його морально-етичної культури. Особливі діти, так як і їх здорові ровесники, повинні мати право бути прийнятими до колективу однолітків, розвиватися у відповідності зі своїми можливостями і отримувати перспективу участі в житті суспільства, використовуючи свій інтелектуальний і творчий потенціал.

«…За інтегрованим навчанням — майбутнє. І найбільшим досягненням інтегрованого дитячого садочка можна назвати формування позиції Вихователя або Вчителя, що реалізується в процесах його міжособистісної взаємодії з дітьми. Який він, новий Дорослий? Справжній, відкритий. Відкритий своїм власним думкам і почуттям. Здатний відкрито висловлювати їх у спілкуванні з дітьми. Який приймає і довіряє. Внутрішньо впевнений у можливостях і здібностях кожної дитини. Розуміючий. Який професійно бачить внутрішній світ і поведінку кожної дитини її очима…»

Чечко Тетяна, заст. директора

з навчально-методичної роботи

Центру ранньої допомоги ГО «В дитячих долонях»

P.S. Хочу висловити щиру подяку за допомогу під час написання даної роботи всім спеціалістам інтегрованих груп ДНЗ №№ 662 та 291, а також батькам наших по-справжньому особливих діток.